Похід по Кіпру 2019. Щоденник Тані. Частина 2

День 6

Шостий день ми присвятили вивченню півострова Акамас та однойменного національного парку. З Поліса до початкової точки маршруту майже кожну годину курсує автобус за 1,5 євро, тому дістатися туди дуже легко. Небо в цей день хоч і хмарилось, але дощ не йшов, періодично сонечко виглядало… Наше знайомство з півостровом розпочалося з купальні Афродіти (Богині кохання у грецькій міфології). Місцеве повір’я говорить, що богиня і її смертний коханий добиралися цими стежками до місця їх зустрічі – купальні Афродіти. Це невеличке озеро в скелі під тінню фігового дерева. Згідно легенди, скупавшись чи вмившись в місцевому джерелі, можна отримати вічну молодість і красу. Плавати тут заборонено через водяних змій, але для умивання є оснащена кам’яна раковина.

Сфотографувавшись біля купальні, ми почали підйом до найвищої точки Акамаса – вершини гори Сотірас. Півострів потопав у квітах. Такої кількості фото різноманітних трав, квітуючих рослин на моєму фотоапараті ще не було…

З вершини гори ми змогли насолодитися неймовірними панорамами порізаного морського узбережжя півострова Акамас. Півострів вражає різноманітними ландшафтами. Тут є глибокі та вузькі ущелини, печери, невеликі острови і долини.

Спустившись з гори та пройшовши ще декілька кілометрів вздовж узбережжя, ми вийшли до Блакитної лагуни. Сміливці наважились скупатися у ще досить прохолодних водах лагуни, дівчата робили фото у купальниках, ну а я нарізала ковбасу на обід…

По дорозі додому вирішили вийти в рибацькому селищі Лачі і пройтися 2 км до нашої стоянки мальовничою набережною.

Ввечері запалили вогнище у таборі, розмістилися навколо нього у зручних кріслах і насолоджувалися цікавими розмовами та шумом хвиль Середземного моря.

День 7

До обіду ми ще знаходилися у Полісі, пили смачну каву на березі Середземного моря, насолоджувались свіжим морським повітрям і мріяли про тепле сонечко. А його все не було…

Далі переїхали до початку стежки Адоніса, по якій за 3 переходи дісталися до місця нашої ночівлі. Стежка досить легка і веде вглиб півострова. Вже на половині нашого шляху почав накрапати дощ. Тому до стоянки знову дісталися мокрі. Хлопцям такого нетривалого переходу було замало, тому вони ще полізли на сусідню гору. Що вони там побачили не знаю, але фото один одного та селфі понароблювали. Ну а я пів вечора відмивала кросівки. Всі уже чекали завтрашнього дня, бо по прогнозу погоди мало стати тепліше і сонячніше.

День 8

Вас напевно цікавить, чи вдалось нам нарешті відігрітись? Так. НАРЕШТІ. Цей день був сонячним і досить теплим для нас, не для місцевих жителів, бо +16+18 на Кіпрі на початку квітня, коли на новий рік було +27 – досить холодно, погодьтесь.

Цього дня весь наш маршрут проходив вздовж узбережжя. Відкрита місцевість, теплий морський бриз, яскраве сонечко – прекрасний день для прогулянки, переходів, відпочинку, насолоди життям і прекрасна можливість підсохнути. І якщо ви подивитесь на мій рюкзак на фото, то побачите як ми в поході сушимо речі – там і рушник, і випрані кросівки, і навіть мокрі, але чистенькі носочки.

Ось так, підставляючи свої обличчя під лагідні сонячні промені, ми дійшли до пляжу Лара. Його ще називають Черепашачий пляж – це одне з небагатьох місць Середземномор’я, де відкладають яйця рідкісні види черепах – грифова та гігантська зелена. І хоч жодної черепахи ми так і не зустріли, проте дівчатка їх майже замінили – вони теж погрілися на теплому пісочку.

Ще один перехід – і ми дійшли до місця нашої ночівлі під стіни невеличкого ресторану. Тут було все для прекрасного закінчення дня. І краєвиди, і чистий пляж, і лагідне море, і холодне пиво по 3,75, і wi-fi, і душ… Краса… Сусідами по палатках виявилися українець і 2 росіян, які вивчали Кіпр на велосипедах. Вони пригостили нас ще трішки зеленими бананами, позиченими з чиїхось плантацій. А увечері кількість палаток збільшилася за рахунок українок, тих самих, з якими ми гостювали у кемпінгу Поліса. Вечеря була з неймовірним видом на заході Сонця.

День 9

Прокинулися досить рано, адже у нас були грандіозні плани — потрапити до каньйону Авакас і на 12:00 встигнути до поселення Аджіо Геогргіос, звідки в цей час відправляється автобус до нашого кемпінгу в Корал Бей.

Тож вже о 9 год. ми були біля каньйону. Проте, цього року пройти вглиб було досить важко через дощі, які йшли останні дні і значно поповнили водою маленький струмок на дні каньйону. І хоч течія не потужна, і води не так вже було багато, але стрибати з одного слизького камінця на інший не дуже легко, тож повернутись в сухих кросівках теж майже нікому не вдалося. Проте, декілька фото ми все ж зробили.

На автобус ми теж встигли. Прийшли навіть на 40 хв раніше, що дало нам змогу насолодитися неймовірними краєвидами гавані Агіос Георгіос, попиваючи каву і з’їсти декілька кульок смачнющого морозива.

В Корал-Бей дісталися швидко. Не менш швидко розбили табір, а потім — на наш найулюбленіший пляж. В цей час пляжі Кіпра для мене найпривабливіші, бо на них практично немає людей і можна спокійно лежати на сонечку, в тиші прислухатися до шуму хвиль, купатися, і ніякої «медової пахлави» і «солодкої кукурудзи».

День 10

А вже цей день ми повністю присвятили відпочинку: хтось відпочивав на пляжі, хтось відправився споглядати історичні пам’ятки Пафосу, хтось гуляв Корал Беєм… Андрій зранку поїхав проводжати дівчат (їх літак був на 2 дні раніше) і пройшовся з фотоапаратом ще безлюдним центром Пафосу — ось фото:

День 11

З Корал Бея до Пафоса ми замовили таксі, яке довезло нас до автовокзалу з якого відправлявся автобус на Лімасол. Це друге за величиною місто Кіпру після Нікосії. Залишивши наші рюкзаки, другий рік поспіль, в одного доброго дідуся, ми відправились вивчати старе місто. Саме тут туляться один до одного колоритні будиночки і звиваються вузенькі кам’яні вулички, по-сусідству розміщуються древні православні церкви та мусульманські мечеті. Старе місто багате на колоритні невеличкі магазинчики та майстерні, затишні кав’ярні та булочні. Ми просто не могли пройти повз, тому і пили смачну кіпрську каву, і їли морозиво (я навіть двічі, бо ну дуже смачне) і дуже ситну кіпрську пітту.

Після прогулянки старим містом, ми потрапили у зовсім інший світ – сучасні модернові архітектурні споруди, висотні готелі та торгові центри, відреставрований порт та марина. Реально не хотілося повертатись. Але що ж поробиш, завтра в обід літак.

День 12

Ночували ми в наметах біля солоного озера Алікі та мечеті Хала Султан Текке, яку друзі відвідали вранці (я ж не ходила, бо вже там була, плюс комусь же потрібно за рюкзаками подивитись). На озері до кінця березня зимують рожеві фламінго. Нам вдалося лише дуже здалеку на них подивитись, а так би хотілося пару вдалих крупнопланових кадрів зробити.

Ось так закінчився наш похід. Зрозуміло, що все не опишеш. Можливо комусь цікаво дізнатись щось детальніше – пишіть, а ще краще – поїхали наступного року з нами: Похід по Кіпру — острову пікапів та котів 2020

Тетяна Прокопчук, Андрій Марущинець

Похід по Кіпру 2019. Щоденник Тані. Частина 1

День 1

О 6 ранку виїхали до аеропорту Бориспіль. В нас уже діє правило – приїжджати в аеропорт за 3 години до вильоту – ми не з тих, хто ризикує і любить гострі відчуття, такі як метання по аеропорту, щохвилинне поглядання на годинник, пришвидшення людей в черзі тощо. Для нас краще зачекати, ніж доганяти. І ось, очікуючи літак, мені захотілось порушити одне з найважливіших правил Андрія в поході – я подивилась прогноз погоди!!! Хто з нами подорожує, той знає, що ми навіть не вживаємо слово «погода» під час нашого трекінгу (забобони Андрія), а щоб ще й прогноз подивитись, та відкрито це заявити Андрію – та Боже борони. Але я це зробила…. І пошкодувала… краще б не знати – дощі і холод на всі 12 днів. І якщо минулі роки ми завдяки літаку переміщувались із зими у Києві до літа в Ларнаці, то цього разу різниця була не так відчутна. Скажу чесно – була дуже засмучена. Перспектива мокнути під дощем увесь похід не сильно додавала радості та ентузіазму. Добре, що хоч інші учасники походу (група була з 10 чоловік) були оптимістично налаштовані – дощ то дощ, не з цукру ж, та і віра прогнозам синоптиків все одно що віра у гороскопи.

Вперше летіла у літаку з двома проходами (як у американських фільмах – 2 крісла біля вікна з одного боку, чотири в центрі, і 2 з іншого боку). Якихось 2,5 години і ми на острові. А щоб акліматизація і перше знайомство з Кіпром було якомога приємнішим, вирішили першу ніч провести у хостелі. Невеличкі кімнатки на 4 ліжка, душ, телевізор, чай і кава – ледь не зробили нас «матрасниками» (матрасниками Андрій називає класичних туристів, які ночують не в палатках, а у готелях та хостелах).

Увечері розбрелися по Ларнаці – друзі пішли знайомитись з містечком (прогулялися набережною Фунікудес, зайшли до церкви святого Лазаря, форту, пройшлися затишними вуличками), а ми відправились у супермаркет (на Кіпрі ціни у супермаркетах радують, реально можна жити). Цікаве спостереження – в супермаркеті іноземну мову ми почули лише на касі, практично усі відвідувачі розмовляли між собою російською та українською. Забігаючи на перед, скажу, що так було по усьому нашому маршруті – ми менше чули грецьку і англійську мови, ніж російську та українську. На вулицях Ларнаки у самому розпалі квітувала весна. Настрій був чудесний. Провели вечір знайомств і полягали спати, адже вранці нас чекав переїзд у гори Троодос, звідки й бере початок активна фаза нашого походу.

День 2

Вранці на автобусі за 4 євро ми переїхали з Ларнаки до Лімасола (1.5 години руху). Особисто мені це місто дуже подобається за його поєднання сучасної архітектури та курортної метушні з вузькими вуличками, на яких примостились старенькі будиночки та неспішно насолоджуються життям місцеві жителі. Але про Лімасол згодом. Сюди ми завітаємо через декілька днів.
Цього ранку ми пробіглися від однієй зупинки автобуса до автостації, звідки відправляється наш автобус у гори (1,5 євро). Цікаво те, що вартість проїзду в транспорті залежить не від відстанні, а від району (в межах одного району переїзд коштує 1,5 євро, а між межуючими районами — 4 євро). Ще з Грузії для мене залишається загадкою як же саме водії справляються з ось тими серпантинами в горах та ще й на такій швидкості.
Виходимо на площу Троодос — найвищу точку нашого маршруту. І як то кажуть: ось тут і понеслось… Навкруги лежав сніг. Кіпр і сніг… — взагалі не співставні слова. Холод (як для Кіпру) страшенний. Утепляємось. Всі теплі речі надягаємо на себе. Пошкодувала, що рукавиці залишились у Києві. Ну звісно ж, для чого мені рукавиці там, де зараз літо…

Почали спуск до водоспаду. Нагадало це ходу ку-клус-клану. Зверху валить дощ, потім град, потім сонце, потім знову дощ – і ми, такі гарні у синіх дощовиках, кудись ідемо – у нас своя місія – кудись дійти. А куди? Про це знає лише Андрій. Напевно в нашій групі хтось був грішний – як же ще можна пояснити частий дощ, проте і хтось святий теж був – адже тільки ми сідали обідати, або готувались ставити намети – як дощ милостився над нами, давав перепочинок і ненадовго переставав. Традиційно пообідали біля водоспаду Каледонія і вирушили далі.

Пообіді розпогодилось. Вдалось навіть декілька краєвидів побачити. В місцях, де минулого року протікали струмочки або і взагалі води не було зараз текли чималі річки. Ноги мочили стільки раз, що уже і думати перестали як нам висушити кросівки. Вечеря на одній із наймальовничіших стоянок пройшла по пришвидшеній програмі, адже всі мріяли про теплі спальники у сухеньких наметах. Саме тому о 20-00 год майже всі тихенько похрапували у своїх затишних тимчасових «оселях».

День 3

Прокидаюся о 6 ранку від того, що вся група вже активненько готує каву і гуляє по табору. Народ, ви серйозно? Чого ж так рано повставали? Тільки шоста ранку, ще й холодно так, що з теплого спальника вилазити не хочеться. Але виявляється, що теплий спальник не у всіх, і є такі, які о 5 ранку так замерзли, що вирішили зігріватись кавою. А інші вже о 4 прокинулися — виспалися, адже дуже рано спати полягали. Ну що ж, і я каву хочу. В походах вона мега смачна. І взагалі, моє спостереження, що НАЙСМАЧНІША КАВА У ВІДПУСТЦІ. Згодні?
Чергові вже готують сніданок — класична вівсяночка, Андрій навчає, як правильно складати і утрамбовувати рюкзак (зверніть увагу на фото на його метод), ну а я ходжу по табору як зомбі. Вже і котики позбігались на стукіт тарілок і ложок. Їх на цій стоянці дуже багато. Загалом котів тут підкормлюють і лісники, і держ.служби і туристи. Тому вони ще й носом крутять від вівсянки. Що цікаво — на Кіпрі дуже багато трьохмасних котів (це теж чисто моє спостереження). Для одного з таких котиків Андрій влаштував фотосесію — ну а я — фотосесію Андрія.

Подекуди почало пробиватись крізь хмари сонечко, що надало оптимістичного настрою. Маршрут починаємо з найвисокогірнішого монастиря Кіпру — Троодітіса. Відвідувати даний монастир можуть тільки паломники, туристам тут не дуже раді. Тому залишаємо рюкзаки зовні, одягаємо спідниці і заходимо всередину. Тиша навкруги… нікого не видно…

Далі переходимо до ще одного водоспаду — Чантара. Минулого року ми були тут, але у таку зливу, що не змогли навіть фото нормальне зробити. Цього ж року фотосесія вдалась — дуже затишне місце. За півкілометра від водоспаду знаходиться невеличке село Фоіні. Все, що ми побачили в цьому селі — значок безкоштовного wi-fi. І тут понеслось — забули і куди йдемо, і нащо. Андрій швидко вернув у реальність, скомандувавши: «Під рюкзаки». Нас ще чекали два венеціанські мости Еліас і Рудія. Про них ми писали в статтях нашого блогу — Кіпр острів пікапів та котів
На ночівлю зупинилися біля закинутого будиночку, який минулого року врятував нас від проливного нічного дощу. Добре, що цього року не будемо в ньому ставити палатки. Не дуже мені це подобається. Краще на природі під спів птахів спати, ніж прислухатися до кожного шарудіння. За день подолали 18 км, тому після вечері Андрій писав пост у Фейсбук, друзі грали в крокодила, ну а я мостилась спатки. Хоч тут — на Кіпрі — висплюсь.

День 4

Додивлятися ранкові сни під спів птахів на свіжому, наповненому весняними ароматами повітрі, дуже солодко. Не заплановано вирішую, що потрібно помити волосся (маю ж я більш менш нормально виглядати на фото). Якби мама дізналася в якій холодній воді я його мила, таке б мені тиждень розказувала, що можна пост про можливі хвороби написати. Але в поході не хворієш, організм ніби сам знає, на що він іде, і завчасно до цього налаштовується. І ніякої болі в м’язах (крепатури) тут немає. Починається дощ… Знову одягаємо вже такі рідні дощовики і йдемо далі по маршруту.

І це треба було ту голову мити? Що ми бачили в цей день цікавого? Таке враження, що нічого, окрім проливного дощу. Майже все мокре, або вологе, ноги у кросівках приймають ванну, причому якщо йдеш, то водичка більш-менш тепла, але варто лише зупинитись на відпочинок — вода швидко охолоджується. Намок телефон — не включається і не виключається, просто кожних тридцять секунд вібрує. Щоб якось підняти бойовий дух, починаємо співати, але переспівати дощ, йдучи під гору, важко. Зустрічаємо попутника. Виявляється краби живуть не лише у морі. Влаштували для нього фотосесію…

Дійшли до мосту Рудія… Навіть не фотографувались. Почали підйом до закинутого села Врешія (писали про нього у блозі). Вже ходжену нами дорогу розмило, тому змушені підніматися вгору, як то кажуть «в лоб», тобто крутою найкоротшою дорогою, а не плавними серпантинами. І якщо минулого року ми зупинялися тут на ночівлю, фотографувалися з віслюками, їли стиглі апельсини, то цьогоріч, побачивши, що встигаємо на автобус, прийняли рішення йти далі. До автобуса залишалося трішки більше години і 5 км ходу в мокрих кросівках по дощу. Але наше бажання спати в сухому місці у теплі і затишку було настільки великим, що таке враження, наче ми пробігли цей відрізок. На щастя, дощ припинився. Зняли дощовики — стали схожі на людей. Пообідали в селі біля винарні, загрузились в автобус і поїхали до кемпінгу в невеличке містечко Поліс. Краса цього кемпінгу в тому, що він знаходиться на самісінькому узбережжі Середземного моря. Місце під стоянку довелося пошукати, адже було багато калюж, і, як пізніше нам розповів власник кемпінгу, три дні до нашого приїзду тут все так затопило, що було по коліна води. Тільки поставили намети і приготували вечерю, як знову пустився дощ до самого ранку. Але тут уже простіше, адже є і кухня, і накриття, тому посиділи трішки довше, ділились враженнями і емоціями за день. Завтра нас чекав перепочинок.

День 5

5-00 ранку. Прокидаюся від голосу Андрія: «Таня, дівчата плавають». Не розумію про що він. Визираю на зовні і бачу, що намет дівчат майже повністю стоїть у калюжі. Пройшло півгодини. Кажу до Андрія: «То може іди дівчат рятуй, або хоча б їх рюкзаки».
Пішов… Чую, шепоче під наметом: Дівчата, не бійтесь, це Андрій. Просто вас затопило». Але виявилось, що вода всередину не дісталась. Хороший намет попався, намокли лише рюкзаки, які лежали зовні. Розпочалося велике переселення на сушу)). Переставили наші намети в сухе і затишне місце.

Дощ припинився і почало навіть подекуди визирати сонечко. Попивши ранкової кави, вирішуємо, що терміново потрібно зробити фотосесію у платтях на фоні моря та квітуючих дерев. Ось тут я і відчула себе справжньою фотомоделлю. Одягла плаття, наверх куртку. Холод страшенний, ноги посиніли. Скидаю куртку – моя черга фотографуватись. Ступаю по холоднючій воді, аж зуби зводить і роблю веселе, щасливе обличчя, наче мені так тепло… Власник кемпінгу і його друзі уже починають з нас жартувати… Зробивши декілька кадрів, біжу переодягатись у теплі речі. Пару симпатичних фоточок має бути.))

Вдень прогулялися містечком, скупилися в супермаркеті, а ввечері вирішили піти у сусіднє рибальське селище Лачі, де дуже смачно готують страви із морепродуктів, а також славнозвісну традиційну страву – рибне мезе.

Дорога до селища проходить по набережній. Розпочинається шторм, вітер до 30 м/с здіймає потужні хвилі. Дуже гарне видовище.

У ресторані замовляємо 2 м’ясних і 3 рибних мезе (про традиційну страву кіпріотів читайте у нашому блозі). Вартість 1 порції рибного мезе складає 18,50 євро, мінімальне ж замовлення – 2 порції. Чому ми замовили 3 порції на шістьох – бо цього цілком достатньо, щоб ситно і смачно повечеряти. Адже якщо замовляти кожному по порції, то можу вас запевнити – ви того всього не з’їсте, хіба що ви вирішили пробути в ресторані декілька годин. Після смачної і ситної вечері повертаємося до кемпінгу. Тут уже активно готує вечерю ще одна група туристів з України. Їх одинадцятеро – гід-чоловік, а решта — жінки, середній вік яких 45-50 років. Веселі такі жіночки попались). Дуже тішить, що і у нас не тільки молодь, а і старше населення почало активно подорожувати за кордон.
Увечері посиділи трішки у зручних кріслах, поспілкувалися, поспівали і пішли відпочивати.

Далі буде….

Наступного року наш клуб мандрівників «Подорожуй ТОЛКОВО» планує знову похід Кіпром: Похід по Кіпру — острову пікапів та котів

Кіпр – острів пікапів та котів – у деталях. Частина 3.

(…продовження розповіді Кіпр – острів пікапів та котів – у деталях. Частина 2.)

Стежка Адоніса, якою ми слідували наступного дня, завела нас в глиб півострова Акамас до одного із затишних пікнік-сайтів, де ми зупинились на ночівлю. 

DSC_0463

А вже наступного дня ми вийшли на протилежний південно-західний берег Акамаса і цілий день йшли вздовж узбережжя Середземного моря.

DSC_0554

Морські пейзажі просто неймовірні, проте палюче сонце вже після 10 ранку нестерпно припікало. Обідню сієсту провели на унікальному пляжі Лара. Його ще називають Черепашачий пляж – це одне з небагатьох місць Середземномор’я, де відкладають яйця рідкісні види черепах – грифова та гігантська зелена. З кожним роком популяція цих тварин зменшується, тому ці види рептилій знаходяться під суворим захистом природоохоронних організацій. Даний пляж є заповідною територією, де діє наукова станція, основним завданням якої є збереження кладок яєць та популяції черепах. На пляжі Лара немає ніякої інфраструктури, не можна встановлювати парасолі та користуватися шезлонгами. Відпочиваючим заборонено перебувати тут після заходу сонця. Хоча вдень можна вільно погуляти по пісочку, покупатися та позасмагати в дуже гарних та малолюдних місцях.

DSC_0583

DSC_0575

DSC_0601

DSC_0624

Поруч з цим пляжем є ще один дуже цікавий геологічний об’єкт – каньйон Авакас, який ми відвідали вже наступного ранку. Цей каньйон дещо схожий на відомий в усьому світі каньйон Антилопи, що знаходиться в штаті Арізона США, та який ви неодноразово могли бачити на фото, в кінофільмах.

Кіпрський каньйон Авакас теж дуже гарний…Висота його стін сягає до 30 метрів, ширина – від 3 до 1,5 метрів.  Чим далі ми заходили в глиб каньйону, тим він ставав все вужчим. Інколи здавалося, що він змикається в деяких місцях, утворюючи вузький тунель.

DSC_0034

DSC_0676

Авакас дуже цікавий з точки зору геології. Його стіни складені з двох осадових порід: внизу – з дрібнозернистого крейдового вапняку, вік якого 4-5 млн. років, а вище –  з коралового вапняку, вік якого 7 млн. років. Це викликає ряд питань у вчених, адже за логікою, чим старіша порода – тим вона має залягати глибше. У цьому каньйоні все навпаки. Скоріше за все така ситуація склалася внаслідок землетрусів, яких на Кіпрі було вдосталь….

DSC_0699

Рухаючись далі вздовж узбережжя до міста Пафос, ми проходили повз «корабель привид». Ця атракція на острові з’явилася відносно недавно. У грудні 2011 року великий вантажний корабель Edro III йшов з порту Лімасола до острова Родос в Греції. В результаті шторму його викинуло на мілину практично біля самого берега, де він з того часу і зупинився. Страховка власників судна не покриває вартості його транспортування, тому невідомо як довго він залишатиметься в морі.

DSC_0160

DSC_0177-2

Також тут дуже мальовниче скелясте узбережжя, складене з вапняків, яке називається «sea caves». За багато років невтомні морські хвилі «побудували» у гірських породах безліч різних за розміром і формою печер. Саме сюди сходяться сотні туристів, щоб закарбувати себе та це місце на фото. Це дійсно захоплююче місце, адже можна годинами сидіти наодинці, спостерігати як накочуються і розбиваються об кам’янистий берег хвилі, розсипаючись, ніби сотнями кристалів, на міріади краплинок.

DSC_0134

DSC_0153

DSC_0178

Як і минулого року, наступні два дні ми провели в кемпінгу пляжу «Корал Бей». А від так кожен мав можливість провести вільний час як йому завгодно. Ми вирішили знову поїхати до міста Пафос і ще раз пройтися по його вуличках.

DSC_0249

DSC_1142

DSC_03001

Але найбільшим нашим челенджом, чи то так званим квестом, став пошук місцевої колоритної таверни,  де можна було б скуштувати рибне мезе не за цінами для туристів. Таверни поблизу старого порту розраховані на класичних туристів (відповідно і ціни теж), якщо заглибитися в старе місто – ресторани там відкриваються лише з 18-00. Бажання скуштувати страви традиційної кухні було настільки сильним, що в пошуках відкритої таверни, ми обійшли майже усе старе місто.  Справа дійшла до того, що ми почали запитувати у місцевих жителів, де можна скуштувати найкраще рибне мезе. Нас спрямували в зовсім не туристичну частину міста до таверни «Тірімос», де найсвіжіші морепродукти, оскільки сам власник виловлює їх у морі. Саме тут ми втамували свій голод та насолодилися місцевим колоритом.  Якщо у когось виникло запитання – що ж таке мезе? – читайте в статті — Похід по Кіпру – острову пікапів та котів. Частина 3.

DSC_0347

Это слайд-шоу требует JavaScript.

За день до вильоту додому, ми відвідали ще одне місто, яке  найбільше запало нам в душу –  Лімасол.  Це друге за величиною місто Кіпру після Нікосії. Воно є економічним, культурним та фінансовим центром острова.   На особливу увагу заслуговує історичний центр міста – старе місто. Саме тут туляться один до одного колоритні будиночки і звиваються вузенькі кам’яні вулички, по-сусідству розміщуються древні православні церкви та мусульманські мечеті. Старе місто багате на колоритні невеличкі магазинчики та майстерні, затишні кав’ярні та булочні. Саме в цьому районі зберігається дух Середземномор’я колоніальної епохи –  на балкончиках сушиться білизна; в кав’ярнях, нікуди не поспішаючи та граючи в настільні ігри, сидять місцеві ремісники; емоційно обговорюють останні новини темноволосі кіпріотки…

DSC_0367

DSC_0361

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Після прогулянки старим містом, якщо рухатися у напрямку набережної, потрапляєш у зовсім інший світ – сучасні модернові архітектурні споруди, висотні готелі та торгові центри, відреставрований порт та марина. Саме в Лімасолі ці два світи гармонійно поєднуються… Не даремно у 2018 році Лімасол увійшов у сотню міст світу за якістю життя.

DSC_0450

DSC_0446

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Можливо ми не так детально змогли розповісти про історію та культуру острову, не зупинилися на усіх особливостях нашого походу, як би нам того хотілось. Насправді, це досить важко зробити, адже хочеться розповісти про все: про усі враження, витягнути з пам’яті усі спогади, цікаві моменти, побачені місця. Сідаєш писати – і не вистачає слів. Можливо не даремно існує прислів’я – «Краще один раз побачити, ніж сім раз почути».

Приєднуйтесь до нашої  подорожі: Похід по Кіпру — острову пікапів та котів наступного року і самі зможете описати спогади і емоції для своїх друзів і знайомих.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Кіпр – острів пікапів та котів – у деталях. Частина 2.

(…продовження розповіді Кіпр – острів пікапів та котів – у деталях).

Від монастиря Троодітісса, в майже суцільному тумані та під постійною мрякою, ми рушили до ще одного дуже мальовничого природного об’єкту – водоспаду Чантара, що утворився на річці Троодітісса. На жаль, проливний дощ, який то переставав, то знову розпочинався з ще більшою силою, дещо затьмарив наші враження та не дав змоги вдосталь насолодитися побаченим. Хоча на Кіпрі дуже м’який клімат, і навіть взимку температура не опускається нижче +10-15 С (на узбережжі), та найбільша кількість сонячних днів у році у ЄС (300 днів), проте, ми вже другий рік поспіль, зуміли потрапити саме у хмарний період…

DSC_0345

Після відвідин села Фіні, яке знаходиться неподалік водоспаду, ми вийшли на один із найвідоміших маршрутів Кіпру – «Венеціанські мости». Кам’яні мости були побудовані ще в 16 ст. – в період венеціанського правління, коли венеціанці прокладали дорогу для перевезення вантажів (зокрема міді та залізної руди), до порту міста Пафос. Вантаж перевозили в основному на витривалих верблюдах. З часом дорогу перестали використовувати, але її назва Камілострата (або «верблюжий шлях») збереглася. Всього на Кіпрі нараховується 13 таких мостів. Нам вдалося пройтися трьома з них, але найбільш цікавими і популярними.

Перший – міст Еліа. Невеличкий міст на маловодній гірській річці Фіні.

DSC_0485

Другий – міст Келефос. Найдовший з трьох мостів (30 метрів) та знаходиться за 4 км від Еліа. З обох сторін оточений могутніми платанами, що робить його надзвичайно мальовничим. Але вже другий рік поспіль нам не вдається зробити яскравих фото даного мосту, так як потрапляємо сюди  в дощову погоду.

DSC_0509

Третій – міст Рудія – найвищий з усіх. Схований під буйною середземноморською рослинністю, цей міст ніби переносить нас у містичну казку. 

DSC_0530

Дорога саме через цей міст привела нас в закинуте село Врешію. Тут час ніби зупинився, і тільки стукіт віконних рам під натиском вітру порушує містично-таємничу тишу. На Кіпрі є дуже багато ось таких закинутих поселень. Їх мешканці залишили свої домівки внаслідок «кіпрського конфлікту». З чого ж все почалось?

DSC_0719

Ще у 1950-х роках на Кіпрі, який знаходився під колоніальним управлінням Великої Британії, розпочалося збройне повстання ціллю якого був так званий «енозис» — приєднання острова до Греції, як її невід’ємної частини. Проте проти цього виступали Велика Британія та Туреччина, які прагнули збереження власних позицій в регіоні східного Середземномор`я, тому вони всіляко підтримували варіант створення незалежної держави.

Результатом стало проголошення у 1960 році незалежності Республіки Кіпру, як держави двох народів – греків-кіпріотів (80 %) та турків-кіпріотів (20 %). Тоді ж було підписано угоди, згідно з якими гарантами безпеки новоствореної країни стали Великобританія, Греція і Туреччина, які мали право діяти у випадку порушення умов даних угод. Проте, здобуття Кіпром суверенітету не вирішило проблему багатовікового етнічного та релігійного протистояння між грецькою та турецькою общинами острова, яке ще й постійно «підігрівалося» ззовні зацікавленими країнами. У 1963 р. президент Кіпру запропонував внести в конституцію ряд правок, які були відхилені як лідерами общини турків-кіпріотів, так і Туреччиною. Як наслідок, в 1964 році була ескалація конфлікту між общинами острова, що призвело до введення на острів миротворчих сил ООН.

В 1974 році військова хунта, що знаходилася при владі в Греції, організувала військовий переворот на Кіпрі з метою повалення влади президента Макаріоса та «енозиса» — приєднання до Греції. Туреччина, в свою чергу, скористалася переворотом як приводом для введення своїх військ на територію Кіпру. 20 липня 1974 року турецькі сили висадилися на Кіпрі і захопили 37% території острова. Військові дії тривали 4 дні. Кіпр був розділений на південну частину, де живуть етнічні греки та північну — де живуть етнічні турки. Це призвело до величезної хвилі біженців (більш як 130 тис. греків-кіпріотів змушені були покинути свої домівки у північній частині острова, та 40 тис. турків-кіпріотів були переселені з південної частини острова). У 1983 на окупованій північній частині Кіпру була утворена Турецька Республіка Північного Кіпру – новостворену державу визнала тільки Туреччина, інші країни світу її не визнають.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Саме турецька спільнота проживала в покинутому селі Врешія, де ми зупинилися на ночівлю. Вся долина, в якій знаходиться село, потопає в зелені та весняних квітах, повітря наповнене ароматами мигдалевих, цитрусових, оливкових дерев, що утворюють цілі сади. Тут ми вдосталь поласували апельсинами та мандаринами з місцевих цитрусових садів.

DSC_0646.jpg

DSC_0691

DSC_0725

Вранці наступного дня, після невеличкого переходу в гірське селище Кілінія, ми відправилися до кемпінгу, який розміщений у невеликому курортному містечку – Поліс. Спокійна і розмірена атмосфера Полісу приваблює сюди стомлених жителів великих міст. Околиці Поліса і рибацького поселення Лачі овіяні духом романтики, адже, якщо вірити легенді, саме тут розгорівся роман між Адонісом і Афродітою.

DSC_0692

DSC_0916-2

DSC_0434

Это слайд-шоу требует JavaScript.

І хоч кіпріоти, як ми вже говорили, дуже віруючі християни, проте дух древності та грецька міфологія надзвичайно вкорінилися в повсякденному житті острів’ян. Величезна кількість населених пунктів, історичних об’єктів, стежок та маршрутів названо на честь міфічних богів.

Найбільш шанованою, величною та відомою є богиня кохання – Афродіта, адже за легендою саме на західному узбережжі острова, біля каменів Петра ту Роміо, вона «вийшла з піни морської».

З Поліса ми здійснили радіальний вихід до національного парку – півострова Акамас. Через Акамас проходить дві мальовничі пішохідні стежки: одна носить ім’я Афродіти, інша – Адоніса. Місцеве повір’я говорить, що богиня і її смертний коханий добиралися цими стежками до місця їх зустрічі – купальні Афродіти. Це невеличке озеро в скелі під тінню фігового дерева. Згідно легенди, скупавшись чи вмившись в місцевому джерелі, можна отримати вічну молодість і красу. Плавати тут заборонено через водяних змій, але для умивання є оснащена кам’яна раковина. Тому одного дня ми пройшли стежкою Афродіти, а вже наступного – Адоніса.

DSC_0738

Стежка Афродіти привела нас на вершину гори Сотірас, де ми змогли насолодитися неймовірними панорамами порізаного морського узбережжя півострова Акамас. Півострів вражає різноманітними ландшафтами. Тут є глибокі та вузькі ущелини, печери, невеликі острови і долини. Його флора і фауна найрізноманітніші на острові. Саме тут можна зустріти величезну кількість різних за мастю кіз і муфлонів. Кіпрський муфлон – дикий баран, який зустрічається тільки на Кіпрі та є його символом – він зображений на грошових купюрах, монетах, марках і навіть на емблемі авіакомпанії.

DSC_0092

DSC_0960

DSC_0167

DSC_0184

DSC_0406

DSC_0854

Спустившись з гори та пройшовши ще декілька кілометрів вздовж узбережжя, ми вийшли до відомої Блакитної лагуни. Це нереально красиве місце, де хочеться залишитись якнайдовше. Саме на Кіпрі найчистіші пляжі в Європейському Союзі – 45 пляжів були удостоєні нагороди «Блакитний прапор», яка видається за бездоганну чистоту, екологічну безпеку та високий рівень обслуговування.

Блапк-лаг-1

DSC_0233

DSC_0373

Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук