Похід країною сванів. Дні 8, 9, 10. Морські

Лаунжувати ми прибули у невеличке курортне містечко Кобулетті. Тут ми зупинилися в одному з кемпінгів, вартістю 7 ларі (близько 70 грн) з особи за добу, який розміщується за 100 метрів від узбережжя Чорного моря. Увесь наступний день ми відпочивали на морі, а також прогулялися цим курортом. Якщо говорити про Кобулетті, то це типовий приморський курорт – щось схоже до нашого Коблево. Будова міста –  2 довжелезні вулиці (близько 12 км), які йдуть паралельно морю і такої ж довжини набережна та пляж, який, до речі, з гальки як і у Криму. Основними привабливими об’єктами є, мабуть, набережна і пляж, ну і класична інфраструктура курортного містечка – готелі, ресторани, сувенірні ринки. Якщо ви любите спокійний пляжний відпочинок, то цей курорт вам сподобається: практично все житло поруч з морем, велика кількість закладів харчування та магазинчиків, ну і ціни тут доволі демократичні, на рівні з українськими курортами. Цікавим і смачним заняттям у Кобулетті для нас стало збирання лісових горіхів і смакування ними. Збирали ми їх одразу на березі моря. Де ж вони там взялися? Протягом доби до цього у горах вирувала сильна гроза, яка позбивала величезну кількість горіхів і гілок ліщини, які струмками і річками були винесені в море.

dsc_0006

dsc_0008

А вже наступного дня ми відправилися у Батумі – місто, про яке я неодноразово читав – економічне диво і головний курорт Грузії. Адже саме тут діє вільна економічна зона, казино, залучено іноземні інвестиції. І справді, як тільки ми сюди потрапили, то склалося враження, що ми виїхали замежі Грузії і потрапили в один з дорогих курортів Європи. Маршрутка з Кобулетті доставила нас практично до центру міста – до морського вокзалу та гавані. В Батумі, як і в інших містах Грузії, є значна кількість туристичних інфоцентрів,де можна безкоштовно взяти карту міста, різні буклетики і навіть якісний путівник десь на 100 сторінок.

dsc_0052

dsc_0045-2

Озброївшись картами та путівником ми відправилися знайомитися з основними пам’ятками міста. І першим на нашомумаршруті виник «Парк Чудес» — велика відкрита площа на набережній з найбільшою концентрацією пам’яток міста.

DSC_0215

Тут же розміщений сучасний символ міста – 8 метрова модернова скульптура «Алі та Ніно». Пам’ятник був створений по мотивах популярного роману Курбана Саїда, про кохання грузинської християнки Ніно та азербайджанського мусульманина Алі, які через різну національність та віросповідання не можуть бути разом. Статуї постійно рухаються. Впродовж 10 хвилин можна спостерігати як вони повільно зближаються, зливаються в єдине ціле і розходяться.

DSC_0076

DSC_0249

На площі також розміщена одна з найбільш незвичайних будівель міста – Вежа алфавіту — в честь грузинського алфавіту, одного з найдавніших у світі. Вежа має висоту 135 метрів і побудована в формі молекули ДНК, яку створюють 33 літери грузинської азбуки.

DSC_0214

Посеред «Парку чудес» стоїть батумський маяк, який був побудований в кінці ХІХ століття французами. Колись він розташовувався на самій окраїні мису,  і далеко виступав у море. А тепер по його розташуванню можна судити наскільки під час створення міста його відсунули від міських кварталів.

DSC_0093-2

Довершує образ «Парку чудес» величезне оглядове колесо, висотою 55 метрів.

DSC_0068-2

Далі ми відправилися прогулятися вздовж головної пам’ятки міста — батумського приморського парку, який простягається на 7 кілометрів, через весь Старий і Новий Батумі. Фактично це величезна набережна – гігантська прогулянкова зона, в якій розбиті парки з субтропічною рослинністю, прокладені зручні пішохідні та велодоріжки, встановлено безліч лавок і дуже цікавих і самобутніх скульптур та художніх інсталяцій.

DSC_0105-2

DSC_0209

Ми пройшли практично увесь приморський бульвар.  Вздовж старого міста спостерігається скупчення парків, колонад, а біля нового Батумі було враження, що гуляємо десь на Маямі біч – пальми, модернові хмарочоси, люди на велосипедах та роликах.

DSC_0196

DSC_0200

Після приморського парку ми відправилися в глиб Старого Батумі. Тут теж все відполіровано-реставровано, Особисто мені така реставрація не дуже по душі, адже складається враження, що всі будівлі побудовані просто під старовину. Тут ми відвідали центральну площу Батумі — площу Європи, в центрі якої встановлено статую Медеї з золотим руном, яка нагадує про тісний взаємозв’язок Грузії з Європою. 

DSC_0165

DSC_0172

В продовження прогулянки старим містом, завітали і на площу Пяцца, і  на Театральну площу та й загалом прогулялися вуличками міста. Обідати завітали до одного з місцевих ресторанів,  ціни досить демократичні. Для прикладу страва із 5 великих хінкалей (стандартна порція на 1 людину) коштувала 4 ларі.

Панорама_без_названия1

DSC_0268

DSC_0264

Надвечір ми ще вирішили піти на оглядове колесо, щоб з висоти пташиного польоту ще раз оглянути цей без перебільшення економічне диво Грузії.

DSC_0229

DSC_0244

Що вразило в Батумі, так це чистота і доглянутість всього і всюди: червоні двосторонні велодоріжки, пальмові алеї вздовж бульварів та вулиць, модернові хмарочоси та пам`ятники, високотехнологічна інфраструктура. Дивлячись на сучасний Батумі і не скажеш, що років 15 тому це був типовий провінційний курорт. Однак, зважена політика та інвестиції, дали змогу побудувати грузинський «Дубаї». 

Стомлені, але сповнені вражень ми поверталися до свого кемпінгу в Кобулетті. Вже з маршрутки ми бачили ту відому нічну ілюмінацію Батумі, але сил вже не було, тому повернемося сюди ще, адже залишилося ще багато чого подивитися — це і канатна дорога, і ботанічний сад, і старовинні фортеці. Повернемося ми сюди наступного серпня, адже Кавказ настільки полонив нас, що походи в Грузію будуть кожного року, запрошуємо і вас!  

Похід країною сванів. День 6 та 7. Ушгульський

Черговий ранок в Сванетії зустрів нас прохолодою та вже добре нам знайомими, всюди сущими, кавказькими коровами.  Поснідавши та вчергове зібравши увесь наш побут та похідні «будинки», відправилися далі по  маршруту.

DSC_1350

DSC_1357Цього дня у нас був запланований відносно невеличкий перехід – всього 10 км. Перехід був досить легким з уже такими знайомими і звичними для нас кавказькими краєвидами – нескладна стежка прокладена по траверсу невисокого хребта. Хоча і тут ми змогли знайти цікаве заняття.  Як виявилося, в траві, обабіч стежок, росла величезна кількість грибів – маслюків, підберезовиків, підосиновиків. Тож вже на підході до общини Ушгулі – цілі нашого сьогоднішнього дня –  ми зібрали чималий пакет грибів на вечерю.

DSC_1367

DSC_1379

Хоча Ушгулі, найвисокогірніша община Грузії й навіть Європи,  знаходиться найдалі від столиці Верхньої Сванетії – Местії, однак ми помітили, що вона дуже популярна серед туристів, особливо із західної Європи. Тут досить багато невеличких кафе, гестхаусів, місцевих перевізників. Відтак, склалося враження, що всі місцеві жителі працюють виключно в сфері послуг. Тож поки ми присіли в одному з місцевих кафе пообідати та перепочити, адже полуденна спека трішки нас виснажила, я вам розповім декілька цікавих фактів про цей населений пункт.

DSC_1394

DSC_1405

Часто Ушгулі називають найвищим селом в Єропі, однак це не зовсім правильно, адже це найвисокогірніша община Європи (якщо межу між Європою та Азією проводити Головним кавказьким хребтом). Община Ушгулі складається з чотирьох сіл: Жибіані, Чвебіані, Чажаші та Муркмелі, які розміщені доволі компактно, та майже не видно візуальної межі між ними. Община розташовується на висоті 2 200 метрів над рівнем моря, у витоків річки Інгурі (яку ми відвідали в перший день нашої подорожі) біля підніжжя найвищої вершини Грузії (г. Шхара 5138 м).  Як і вся Сванетія, Ушгулі славиться своїми вежами, яких на сьогодні нараховується до 50. Особливо їх багато в Чажіші, де ніби і досі у розквіті середні віки — кам’яні вежі, вузькі брудні вулиці з бігаючими по ним свинями і коровами. У цьому поселенні немає ні кафе, ні гестхаусів – тому воно сприймається найбільш автентично.

 

DSC_0144

DSC_1396

Однією з найвідоміших пам’яток Ушгулі є чоловічий монастир Ламарія, який схожий на замок й на фоні засніжених вершин виглядає особливо гарно…

DSC_1399

DSC_1397

В Ушгулі ми запланували розбити табір не віддалено на природі, а в одному з кемпінгів (нагадуємо, що в Грузії під кемпінги здаються  двори місцевих жителів). Вирішили так, тому що хотіли відпочити більш культурно, тобто прийняти душ, вільно залишати речі, здійснюючи  радіальний вихід. Ми знайшли кемпінг з неймовірною панорамою всього за 5 ларі з людини. Крім того, у нашому розпорядженні було кафе господарів, в якому ми змогли вкотре спробувати місцевої кухні. Щодо гостинності, то тут все як завжди в Грузії – на рівні – господарі повністю довіряють туристам (як приклад — в кафе був холодильник з різними напоями у вільному доступі, а ми вже аж при виселенні розрахувалися за випите (ніхто не перевіряв що ми брали і скільки брали, а просто повірили у нашу чесність)).

DSC_1410-2

DSC_1415

Крім того, наша «толкова» команда поповнилася ще одним учасником – кавказькою вівчаркою, якій ми дали горде ім’я Барон. Загалом, собаки, на рівні з коровами та свинками, є одними із символів Верхньої Сванетії. Їх тут досить багато і більшість з них вільно гуляє горами то з однією, то з іншою групою туристів. А наш Барон виявився ще й гурманом і поціновувачем українського сала (вкрав у нас два останні великі шмата й закусив двома ще теплими пурі).

DSC_0088

Тож ранком наступного дня ми та Барон вирушили у радіальний вихід на Сванетський хребет – у найвищий етап нашого кавказького походу. Довжина хребта складає 85 км і відділяє Верхню та Нижню Сванетію. Його найвищою точкою є гора Лайла (4008 м), а середня висота — близько 3000 метрів. Ще в першій половині ХХ століття на висотах вище 2600 метрів цілий рік лежав сніг, однак зараз, у зв’язку з глобальним потеплінням, влітку цей хребет став прохідний – снігу вже немає взагалі.

 

DSC_0004

DSC_0021

З хребта відкривається найкраща панорама на Головний Кавказький хребет — від Ушби до Шхари, однак побачити його чітко і повністю ми не змогли, адже того дня верхня частина хребта була затягнута хмарами. Але й той вид був просто неймовірним і залишиться в нашій пам’яті на довгі роки. Піднімалися ми протягом 3 годин, набравши висоту з 2200 м до 3000 м та пройшовши близько 5 км звивистих і крутих стежок. Барон виявився вихованим мандрівником — слухняно йшов у колоні, нікого не переганяючи. Але на самій вершині віддихувались не лише ми, а і він.

Панорама_зі-Сванського-хребта

DSC_0028

DSC_0061

Спустившись, ми урочисто перейшли у стадію «лаунджу» — сповна насолодились грузинським вином та гострим кубдарі, якого більш ніде не скуштуєш, крім Сванетії.

Наступного ранку нас чекав як завжди тривалий і екстремальний переїзд до узбережжя Чорного моря — містечка Кобулеті.

Як ми там відпочивали — читайте згодом. Далі буде….