Похід країною сванів. День 4. Мандруючий

Ранок четвертого дня розпочався зі смачної філіжаночки кави, яку ми готували, не виходячи з палатки. Цього дня було мабуть одне із найгарніших пробуджень: неймовірна непорушна тиша, прохолодне та надзвичайно свіже гірське повітря, чисте небо, нічну темряву якого поступово почало проганяти ранкове сонячне проміння. Ще декілька хвилин — і саме Сонце піднялося з-за високих гір, поступово освітлюючи величезну долину річки Мульхара та прогріваючи землю. У горах надзвичайно відчувається ось цей перепад температур — ідеш на сонці — жарко і спекотно, тільки воно зайшло — одразу стає холодно. В ось такій романтичній атмосфері ми поснідали, зібрали табір і розпочали підйом до чергового перевалу.

Стежка вела нас густими заростями ліщини, рододендрону та карликової берези. Інколи ми виходили на відкриті ділянки, звідки відкривався вид на ущелину Твібері та вже добре відому нам гору Ушбу. За декілька годин ми дійшли до високогірного плато, де нещодавно було збудовано новий гірськолижний курорт Тетнульді. Пройшовши ще кілька кілометрів вздовж підйомників поряд десь із сотнею інших туристів, ми дісталися перевалу — 2500 м. Для Кавказу це взагалі низько, але якщо порівнювати з Карпатами — то висота значна. Звідси найближча відстань до вершини Тетнульді, однак сьогодні нам не вдалося зафотографувати ту саму ідеальну пірамідальну форму, бо вершина вдягла шапку із білих хмар.

 

А далі нас чекав спуск південними схилами Тетнульді до села Адіші, яке заховалося між стрімкими гірськими хребтами.

Село Адіші розміщене на висоті 2100 метрів і є одним з найдавніших та важкодоступних сіл Сванетії. Тут ще у 897 році було написане найстаріше Євангіліє Грузії. І здається, що час тут ніби зупинився десь у Середньовіччі — про цивілізацію говорять тільки вивіски гестхаусів та туристи, які блукають вузькими кам’яними вулицями. У 1987 році на Адіші зійшла лавина, яка зруйнувала багато будинків, не завдавши шкоди жодній сванській вежі. Відтоді село було розселено. Зараз тут проживає 6 сімей, які влітку активно займаються бізнесом (приймають туристів у гестхаусах), а взимку більшість з них виїжджає на рівнинну Грузію. Добрий десяток закордонних туристів, які йшли паралельно з нами, залишились на ночівлю саме тут.

А ми, пообідавши та перепочивши, пішли далі вздовж річки Адішчала практично до самісінького її витоку, не доходячи десь з кілометр до льодовика. Річки на Кавказі дуже потужні (з карпатськими навіть порівняти важко) — стрімкі, повноводні, глибокі, вони вимивають породи і несуть їх з неймовірною швидкістю. Практично всі річки дуже мутні — наче величезні щвидкісні потоки цементу. У більшості річок основним типом живлення є льодовикове. Тому вдень та ввечері, коли сонце активно пригріває і розтоплює льодовикову кригу — річки стають більш потужні та повноводні, а вночі та вранці — рівень води спадає, а швидкість течії дещо нижча.

Саме тому нам доведеться переходити дану річку завтра о 5 годині ранку в місці, де вона розділяється на 3 потоки. Як нам вдалося це зробити та як переходять течію інші туристи — читайте в наступній статті нашого блогу.

Ну а ми, тепло одягнувшись — адже сусідство з людовиком дуже дало про себе знати у виглядді значного пониження температури, як тільки Сонце сховалось за горизонт — та смачно повечерявши, пішли відпочивати в очікуванні нових вражень та пригод.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Читайте наступну розповідь: Похід країною сванів. День 5. Щоденник Тані

Похід країною сванів. День 3. Активно-похідний

Ранок зустрів нас сонячною та безвітряною погодою з відмінною видимістю, що немало порадувало нас та підняло морально-психологічний стан на ще вищий рівень. Поснідавши та  зібравши всі свої пожитки в нелегенькі рюкзаки, наша команда вийшла на маршрут. Залишаючи Местію позаду, ми ще довгий час мали змогу милуватися її краєвидами, великим скупченням сванських веж, неспішним пробудженням місцевих жителів та туристів.

А згодом нам у всій своїй красі відкрилася гора Ушба, про яку ми писали в попередній статті та красою якої так і не змогли насолодитися в той день через початок грози. Сьогодні ж її засніжені вершини виблискували білизною на яскраво-блакитному небі та у поєднанні із зеленими квітуючими літніми луками створювали незабутнє враження. Емоції вирували. Хотілось фотографувати все і з усіх ракурсів, а коли розуміли, що фото все рівно не передає тієї краси, то з широко відкритими очима і затамованим подихом намагалися закарбувати в пам’яті всі ті неймовірні краєвиди.

Ще до обіду, набравши висоту 500 м, що було не так легко зробити як пишеться зараз, адже довелося підніматися крутою і дуже вузькою лісовою стежкою ще із півсотнею інших туристів то пропускаючи когось, то переганяючи, ми зійшли на перший в цьому поході перевал висотою близько 2000 метрів. Тут ми зробили досить тривалий перепочинок, адже нам відкрилася запаморочлива панорама долини річки Мульхара з величезною кількістю маленьких сванських поселень та ще одна з відомих вершин – Тетнульд.

Гора Тетнульд (з груз. Біла гора) висотою 4852 метри є десятою за висотою вершиною Кавказу. ЇЇ ще називають еталонною горою, адже з якого б боку ви на неї не дивилися —   все рівно побачите правильну пірамідальну форму з чотирма гранями.

Крім нас на перевалі було ще дуже багато туристів з різних куточків як пострадянського простору, так і Євросоюзу, адже трекінгові маршрути Сванетією є одними із найпопулярніших не лише в Єропі, а і у світі. Особливо багато ми зустрічали любителів подорожувати з Німеччини, Великобританії, Польщі, Росії, України та ін. Варто зауважити, що на відміну від Українських Карпат, де туристів значно менше — гори Грузії надзвичайно чисті. Тут ви не побачите не те що гори смітників, рідко зустрічаються навіть кинутий папірець чи пуста пляшка. Не знаємо, чи пов’язано це з культурою туристів, чи можливо тут постійно прибирають місцеві, тим паче, що новенькі пронумеровані баки для сміття ми зустрічали навіть у найвіддаленіших і важко доступних селах, проте факт залишається фактом.

Нафотографувавшись на перевалі, ми розпочали спуск до долини річки Мульхара повз значну кількість сванських поселень, які розташовані по маршруту. Дорогою ми зустріли багато домашніх свиней, які просто гуляли вулицями, пагорбами та самі шукали собі їжу. Згадався мультфільм з дитинства — «Далеко, далеко, на лугу пасутся ко….. «, а тут не кози, і навіть не корови, тут — свині.  Для нас це було досить дивним…

 

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Проте, головною твариною Свантеїі є корови, які пасуться в горах інколи в таких важко доступних місцях, що часто виникало питання — «як вони туди вилізли?». Гуляють корови до пізнього вечора, ніхто їх тут не пасе і таке враження, що вони усюди.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Пройшовши декілька кілометрів долиною річки, ми вийшли до с. Жабеші — орієнтовного місця нашої ночівлі.

Велика кількість туристів залишилася позаду, через те що окремі групи попрямували до різних сіл на ночівлю. Це пов’язано з тим, що більшість з таких мандрівників здійснюють піші переходи з невеличкими рюкзаками від одного села до іншого і ночують у місцевих гестхаусах.

Гестхаус – дослівно, гостьовий будинок, господарі якого живуть в ньому ж, або поруч і здають кімнати туристам за певну плату. В таких будинках можна не лише переночувати, а і в досталь поласувати місцевими стравами, які готують господарі та вартість яких включена. Зараз практично кожен будинок в Сванетії перетворений в гестхаус (туристів вистачає) і це фактично є основним джерелом заробітків місцевого населення. Ціни розпочинаються від 20 ларі (200 грн.) за ніч з людини і в залежності від умов та віддаленості – популярності поселення – зростають. Найдорожчі гестхауси ми зустріли в Ушгулі. Часто діти, які в школі вивчають англійську і знають декілька фраз, запрошують туристів саме до свого гесту.

Нас теж намагались заманити в такі гестхауси місцеві діти, не встигли ми і декілька кроків зробити по селу. Але так як ми справжні туристи, які ночують у наметах, то місцем нашої ночівлі стала вирівняна ділянка над селом з неймовірною панорамою не лише на с. Жабеші, а й величні гори, що його оточують. Поряд знаходилося і джерело мінеральної води типу «нарзан», зі смачною, але дещо перенасиченою залізом водою.

Гори Кавказу виявилися доволі виснажливими: чи то значний перехід під палючим Сонцем, чи може висота близько 2000 м, змусили нас вже о 21 -00 спати міцним цілющим сном…. Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Читайте наступну розповідь: Похід країною сванів. День 4. Мандруючий

 

Похід країною сванів. День 2. Акліматизаційно-пізнавальний

Цього дня у нас була запланована поступова акліматизація, тобто ми не пішли  по маршруту, а залишились на день у місті Местія та вранці відправилися у  радіальний вихід (без рюкзаків) до озер Курульді, які знаходяться за 10 км від селища на висоті  2750 метрів. Тож, залишивши свої речі в гостинному кемпінгу, ми почали неспішний підйом. Дорогою нам відкривалися захоплюючі краєвиди на сванські поселення вздовж річки Мульхара та засніжені вершини Сванетського хребта.

Дві години стрімкого підйому по звивистих, порослих ліщиною з величезною кількість уже майже стиглих горіхів, стежках — і ми біля «хреста» — невеличкої вершини, що здіймається на 800 м над Местією та висоті якої закінчується лісова зона. Саме з даного місця відкривається найкращий вид на селище, тому тут побудовано оглядовий майданчик і  встановлено великий залізний хрест.

 

Проте не цей вид нас вразив найбільше. Дух перехопило від  засніжених вершин Головного Кавказького хребта (ГКХ), які нам відкрилися з даного ракурсу. ГКХ простягається на 1200 км від Чорного до Каспійського морів і саме на ньому розміщені усі найвищі вершини Кавказу. Хребет ділить Кавказ на дві частини — Північний Кавказ (російська частина) та Південний Кавказ (грузино-азербайжанська частина), і саме по ньому проходить кордон між країнами. Найвищою частиною ГКХ є центральна, яка знаходиться між Ельбрусом (5 642 м) та Казбеком (5047 м) і де зосереджена найбільша кількість п’ятитисячників.

 

Залишивши зону лісу, ми продовжили підйом по квітучим та дуже мальовничим альпійським лукам. Однак, згодом почулися перші тривожні погримування, які були ще дуже далеко, проте з кожною хвилиною, начебто, наздоганяли нас. У мене, все таки, була надія, що ми встигнемо ще до негоди дійти до озер Корульді, однак хмари почали сильно згущатися і видимість гіршала…

За декілька кілометрів до мети ми змогли хоч трішки побачити легендарну вершину – Ушбу, за яку вчепилось декілька хмаринок, з поміж яких вона періодично визирала. Гора має дві вершини — Північну (4694 м) та Південна (4710 м). Хоча за абсолютною висотою г. Ушба не є найвищою на Кавказі, однак сходження на неї є одним з найскладніших, яке ускладнюється фактично 2 кілометровими гранітними відвісними стінами перед самим піком…. Про неї мріє кожен альпініст, але через надскладний підйом частота нещасних випадків значно вища, ніж при сходженнях на інші вершини.

Коли до нашої сьогоднішньої цілі залишилося менше кілометра, негода зробила свою недобру справу — все почало затягувати туманом та й гроза підходила  все ближче і ближче, оточуючи зі всіх сторін. Тому нам нічого не залишалося, як  повернути назад…

Добряче змокнувши, ми повернулися до кемпінгу. Під вечір дощ припинився і навіть вийшло сонечко, що дозволило нам більш детально дослідити Местію.

Як ми вже писали, Местія – столиця верхньої Сванетії, яку незважаючи на важкодоступність та значну віддаленість від столиці, теж не оминула активна фаза реформ у Грузії. Це проявилося не лише у вперше побудованій декілька років назад асфальтованій дорозі, а і наявності в самісінькому центрі містечка  футуристичних будівель поліції та муніципалітету.

Також, у центрі розміщений дуже своєрідний пам’ятник цариці Тамарі, а на центральній площі містечка знаходиться туристичний інфо-центр, де безкоштовно можна взяти карти маршрутів та різноманітні інформаційні буклетики.

Проте, головними пам’ятками Местії і всієї Сванетії є кам’яні вежі, які ми і відправилися досліджувати. В історії цих споруд досі багато загадкового та міфологічного. Наприклад, до сьогодні не відомо для чого саме вони будувалися та з якою метою використовувалися.

 

В минулі часи практично кожна сім’я у Сванетії, мала таку вежу. Зазвичай, вони будувалися поруч з будинком і були з’єднані з ним переходом. Більшість сванських веж — творіння VIII–XIII століть. За будовою — це 4-5 поверхові кам’яні споруди, в основі яких квадрат  зі сторонами 4-5 метрів, що дещо звужується до верху. Вежі будувалися вручну, з каменів, які добувалися в горах. Неотесане каміння укладалося на вапняковий розчин. Кладка була дуже міцна.  До вежі не було входу зовні, а потрапити в середину можна було або з прибудованих будинків, або прямими підземними ходами, про які знали тільки члени сім`ї.

Достовірної інформації про те, чому свани раптом стали будувати вежі, немає. Проте, існує значна кількість версій, найцікавіші з яких наступні:

• Вежі будувалися для захисту як оборонні споруди від нападів зовнішнього ворога, а також використовувалися для передачі з допомогою сигнальних вогнів різноманітної інформації.
• Сванські вежі будувалися для престижу. Висота, розміри та кількість веж показували добробут та силу сім’ї чи клану. У кого більші та вищі вежі — той і заможніший.
• Вежі будувалися для захисту від лавин, які сходять з гір.
• Вежі будувалися як склади для продуктів харчування.
• Вежі використовувалися для внутрішньо-сімейної сексуальної активності. В будинку всі сплять, а тут ціла вільна і затишна вежа…
• Найбільш вірогідна, на нашу думку, версія, що вежі використовувалися як укриття сім’ї від поширеного в горах звичаю «кровної помсти» (ліцврі). Менталітет сванів був типовий для ізольованих територій: тут завжди всі ділилися на клани і воювали між собою. Віками головним ворогом сванів були не іноземні завойовники і навіть не ворожнеча кланів, а страшний внутрішній ворог «ліцврі» — звичай кровної помсти. За оцінками вчених ліцврі тут набув величезних масштабів — за 5 століть знищили більше 200 сванських родів. Так, у випадку загрози зі сторони «кровників», у вежу зносилися запаси продовольства, води тощо, що дозволяло сім’ям переховуватись там довгий термін.

Зараз ці вежі – туристична принада і один із видів заробітку місцевих жителів. За 2 ларі ви можете зайти у вежу та піднятись на її покрівлю. Це ми і зробили. Чесно кажучи, підйом по дерев’яних драбинах через вузькі отвори – не найлегший, тим паче якщо перед тобою і підіймаються, і спускаються десятки туристів. Та і покрівля – не сама надійна. Проте, саме з даху нам вдалося побачити усю красу сванських веж, їх кількість (адже з центральної вулиці їх практично не видно), велич…

Знову почалася злива. Але ми дуже сподівалися, що Грузія все ж таки проявить до нас гостинність, і завтрашній похідний день подарує нам ще більше яскравих емоцій та неймовірних краєвидів. Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Наступна розповідь: Похід країною сванів. День 3. Активно-похідний

Похід країною сванів. День 1. Екстремально-переїзний

За увесь період часу, що я займаюся пішохідним туризмом, було пройдено десятки маршрутів Кримськими горами, Карпатами, Троодосом (Кіпр). Однак, постійно виникало непереборне бажання спробувати щось нове – відвідати вищі гори, побачити засніжені піки, пройтися складнішим маршрутом. І ось нарешті збулася і моя далека мрія – похід в горах Кавказу, найвищої  та найпотужнішої гірської системи Європи.

Своє знайомство з Кавказом я та шестеро однодумців вирішили здійснити у найгостиннішій країні світу – Грузії, а саме в одному з наймальовничіших та найколоритніших її регіонів – Сванетії. Це один з найвіддаленіших та важкодоступних районів Грузії, який довгий час був практично ізольований від зовнішнього світу, результатом чого стало збереження в цьому краї унікальної культури. Сванетія дуже відрізняється від інших районів Грузії, передусім, своїм корінним народом, який тут проживає. Горді, суворі, небагатослівні свани по менталітету та поведінці зовсім не схожі на інших грузинів. Цей народ ніколи і ні ким не був завойований.

 

Безпосередньо наш маршрут пролягав Верхньою Сванетією — це величезна долина у верхів’ях річки Інгурі, яку з півночі обрамлює Головний кавказький хребет (по ньому проходить кордон Росії та Грузії, і тут розміщені майже всі найвищі вершини Кавказу — Шхаара, Ушба, Тетнульд), а з півдня оточує Сванетський хребет. Крім неймовірної краси природи Верхня Сванетія також відома своїми кам’яними вежами, яких тут сотні. Споруди були збудовані ще у ІХ – ХІІ століттях і зараз входять до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Щоб показати вам побільше фото та детальніше ознайомити з Грузією і Сванетією, розповідь про наш похід ми вирішили зробити у вигляді щоденника, тобто в кожній наступній статті буде описано один день нашого походу.

Розпочалася наша подорож з авіа перельоту до столиці Грузії – Тбілісі. Вже за традицією ми скористалися лов-кост тарифами від МАУ, і ще за 10 місяців до запланованого походу придбали квитки на літак. Через технічні проблеми наш переліт затримався аж на 5 годин і до столиці Грузії ми дісталися близько 7 ранку (замість 2 години ночі). Тож наш похід перетворився вже у справжню пригоду, адже нам ще потрібно було дістатися до столиці Сванетії – Местії, яка знаходиться за 450 км від Тбілісі, та маршрутки до якої відправляються від залізничного вокзалу лише з 5 по 8 годину ранку (у зв’язку з тим, що дорога займає близько 9 годин стрімкими звивистими гірськими серпантинами, перевізники намагаються закінчити цей маршрут ще засвітла). Тож швидко обмінявши гроші в аеропорту за досить гарним курсом (грошовою одиницею Грузії є ларі: 1 ларі – 11 грн.), ми попрямували на міському автобусі (всього за 0,5 ларі) до залізничного вокзалу.

 

Напевно серед нас був щасливчик, адже ми все таки встигли на останню на цей день маршрутку до Местії.

Окремо варто сказати про транспорт Грузії. Тут як і в Україні практично всі перевезення здійснюються на маршрутках, не з автовокзалів, а з умовних місць, про які всі знають і так само без ніяких квитків. А поїздка з місцевими «водіями-шумахерами», які на стрімких гірських серпантинах мчать з величезною швидкістю та з дуже своєрідною манерою їзди (з ігноруванням правил дорожнього руху) – виявилася однією з найекстримальніших етапів нашої подорожі. Проте, якщо абстрагуватися від дороги, то усі грузини дуже доброзичливі та привітні до туристів (як водії так і пасажири-попутники). Так, водій, дізнавшись, що ми з України, вирішив показати нам красу Грузії і не зважаючи, що маршрут був рейсовий, робив зупинки в самих мальовничих місцях та закладах харчування. Завдяки цьому ми мали змогу спробувати місцеву кухню, подивитися на Інгурську ГЕС та однойменне водосховище тощо. При цьому інші пасажири не заперечували, а навпаки всіляко сприяли нашому ознайомленню, розповідаючи про своє повсякденне життя, гостинно до нас відносилися, всіляко рекламували та розповідали про свою країну.

Під час першої зупинки в одному з придорожніх кафе, ми спробували одну з головних страв Грузії – хачапурі (хлібна страва з сиром) та запили місцевим лимонадом, який тут дуже популярний і продається практично скрізь.

Друга зупинка була біля гігантської плотини Інгурської ГЕС, яка є найбільшою на Кавказі та була побудована у 1978 році. Висота плотини становить 271 метр, довжина по верхній частині — 728 метрів, і за цими показниками вона займає 4-те місце у світі.

Наш водій зупинився і поблизу Інгурського водосховища, в невеличкому придорожньому кафе, з тераси якого відкривається захоплюючий вид на бірюзову водичку водосховища, розміщеного в широкій гірській долині між величними горами. Тут ми спробували страву, яку можна скуштувати тільки у Сванетії – куб дарі — сванський м’ясний пиріг.

 

 

Ще декілька годин стрімкими серпантинами і ми добралися до столиці Сванетії – смт. Местія. Це адміністративний, культурний та релігійний центр Верхньої Сванетії, з чисельністю населення 2600 осіб (проте, як повідомляють місцеві, у розпал сезону чисельність туристів, які ночують у місті перевищує чисельність постійних жителів). Місто розташоване на висоті 1500 метрів над рівнем моря. Саме з Местії розпочинаються більшість маршрутів у цьому регіоні. Безпосередньо наш похід розпочинався теж з цього містечка. Однак , виснажені 9 годинним екстремальним переїздом, ми залишили огляд міста на наступний день, а сьогодні поселилися в одному з кемпінгів (тут вони розміщені просто в дворах, садках місцевих жителів та є одним з видів підзарбітків).

 

Сил вистачило лише на приготування вечері (смачного борщику)… Далі буде…

Похід країною сванів. День 2. Акліматизаційно-пізнавальний