Подорож до міста мрії. Париж. Частина 2

Ранок в Парижі… Звучить як назва книги чи фільму. По відчуттях те ж саме – не віриться, що ми тут. Розпочинаємо цей неймовірний день справжнім французьким сніданком – запашною кавою та ще теплими круасанами, які я  купив у найближчій Буланжері. До речі, вже о 8 годині ранку тут стояла довга черга з місцевих жителів саме за запашною і неймовірно смачною випічкою. Нам доводилось куштувати круасани в Україні, Польщі, Італії, але французький смаколик, без перебільшення, – справжній витвір мистецтва і дійсно по праву заслужив свою популярність.

IMG_20180630_083214_HDR

На цей день у нас було заплановано відвідати багато місць та об’єктів в різних куточках Парижу. Тому ми вирішили трішки зекономити і купити проїзний. Найзручнішим для нас виявився денний проїзний – mobilis, який діє практично на всі види громадського транспорту. Його вартість залежить від зон, на які розділений Париж згідно транспортної мережі. Об’єкти, які ми планували відвідати, знаходяться в межах 1-2 зони. Вартість такого проїзного —  7,5 євро (одноразовий проїзд коштує від 2 євро). Купити його можна в автоматах, де продаються квитки в метро.  Враховуючи те, що сітка паризького метрополітену дуже густа, саме цим видом транспорту ми і пересувалися. Крім того, метро в Парижі досить зручне та зрозуміле (хоча і складається з 14 ліній), а короткі відстані між станціями дозволяють  доїхати практично до кожної пам’ятки.

karta_metro_parizha-min_1

Першим місцем, де ми закарбували та зафотографували незабутні хвилини нашого життя в цей день, був один з найвідоміших та найколоритніших районів Парижу – Монмартр. Цей район розташований на схилах однойменного пагорба – найвищої точки міста. Колись Монмартр був звичайним паризьким передмістям, однак коли в середині ХІХ століття барон Осман, провів реконструкцію Парижу, в місті дуже подорожчало житло, і жителям по бідніше довелося переселятися на окраїни, зокрема і на Монмартр. Так сформувався особливий тип мешканця району: городянин, вимушений покинути рідне місто і дивитися на нього з вікон будиночка, що стоїть на схилі пагорба. Серед таких городян були і великі художники та письменники, тоді ще невідомі, які й принесли району Всесвітню славу. Тут жили і творили Ренуар, Ван Гог, Руссо, Золя, Берліоз, Сера, Дега, Матісс, Пікассо, Модільяні, Аполлінер. Головним достоїнством Монмартру можна назвати його атмосферу –  вузенькі вулички, де відчувається дух старовини, маленькі сімейні магазинчики та кафе, блошині ринки, веселі кабаре та галереї вуличних художників.

DSC_0909

Своє знайомство з Монмартром ми розпочали від станції метро Abbesses, звідки 237 сходинками піднялися до найпомітнішої пам’ятки району – базиліки Сакре-Кер («святого серця») — найбільшого храму Франції, висота якого сягає 94 метрів. Збудовано базиліку в 1914 році з рідкісного вапняку, який при контакті з вологою покривається білим нальотом. Саме тому Сакре Кер так виблискує білизною. З площі перед храмом відкривається неймовірна панорама на увесь Париж.

DSC_0793

DSC_0813

Монмартр

Обійшовши базиліку зліва, ми спустилися вниз з пагорбу блукати вузенькими вуличками Монмартру. Не пропустили майже жодної основної пам’ятки району — побачили і відомий виноградник, і рожевий будинок, і площу Театр. У ранковий час потік туристів тут ще не настільки великий, тому вдалося навіть зафотографувати майже безлюдні вулиці.

DSC_0846

DSC_08892

DSC_0857

DSC_0865

DSC_0880

Так ми дійшли до кварталу червоних ліхтарів та площі Бланш (з фр. Білий – в ті часи коли манмартрські млини працювали на повну потужність, мука, принесена з пагорбу, осідала на прилеглі будинки і фарбувала їх у відповідний колір), на якій знаходиться знамените паризьке кабаре «Мулен Руж» (дослівно, червоний млин). Широко розповсюджена думка, що саме тут народився відомий танець «канкан». Хоча це не так. Вперше канкан було станцьовано в одному із закладів Монпарнасу.

DSC_0931

DSC_0935

Спустившись в метро, ми відправилися на лівий берег Сени до вже згадуваного та відвідуваного нами Латинського кварталу, щоб більш детальніше дослідити саме його серце – університет Сорбонну та Люксембурзький сад, так детально змальований в книзі Ж.М. Геннасія «Клуб невиправних оптимістів», яку я прочитав перед поїздкою. Сорбонна — це найстаріший та найпрестижніший університет Франції, який був заснований ще у 1253 році. Майже кожен студент не лише Франції, а й усього світу мріє навчатися в ньому, а практично кожен викладач – хоча б раз прочитати лекцію.

DSC_0943

DSC_0468

Люксембурзький Сад, як на мене, це найкрасивіший парк Парижу – величезний зелений оазис в центрі міста. Цей парк виник у ХVII завдяки Марії Медичі, яка хотіла створити резиденцію схожу на свою рідну Італію. Тому тут висаджена середземноморська рослинність, неповторні за своєю красою клумби,  з різноманітними квітковими композиціями, фонтани, статуї. Увінчує ці композиції дуже гарний Люксембурзький палац. Скрізь по парку стоять стільці, схожі на шезлонги, на яких можна безкоштовно сісти відпочити та помилуватися красою парку. Незвичним для нас було бачити не лише безліч людей, які відпочивали та обідали на  траві в парках, скверах, а і величезну кількість парижан, які займалися ранковою, денною та вечірньою пробіжками — таке враження, що кожен другий місцевий житель, обов’язково бігає.

DSC_00262

DSC_00031

DSC_0969

DSC_0019

В тіні дерев поруч з палацом розміщений фонтан Медічі – який вважається найгарнішим у Парижі.

DSC_0035

DSC_00382

Досить важко нами сприймалась величезна кількість автомобілів на дорогах та дуже насичений трафік, навіть поблизу історичних пам’яток. У порівнянні з іншими  містами, які нам доводилося бачити, тут майже відсутні чисто пішохідні вулиці, а більшість місцевих жителів пересувається на всьому, що рухається – від самокатів, моноколіс, гіробордів до велосипедів, мопедів, автомобілів. Можливо через це парижани-пішоходи майже не зважають на кольори світлофора, і при кожній нагоді переходять вулицю, не чекаючи зеленого світла.

DSC_0605

Наступною пам’яткою, яку ми відвідали, був міст Олександра ІІІ, що простягнувся між Домом Інвалідів та Єлисейськими полями. Він носить звання найвишуканішого  мосту Парижу. Численні фігури ангелів, німф та пегасів надають йому особливу красу, а в поєднанні з Ейфелевою вежею, яка визирає на задньому плані,  міст Олександра ІІІ став одним з найулюбленіших місць для фотосесій.

DSC_0100

Міст-олександра

DSC_0121.jpg

DSC_0110

Надвечір, прихопивши з собою пляшечку французького вина, ми здійснили останнє «mast do» в Парижі – випили келих вина на Марсовому полі перед Ейфелевою Вежею та помилувалися нею на заході сонця та її вечірньою ілюмінацією. Як виявилося, таких як ми було ну дуже багато. На величезній площі ми ледве знайшли собі місце – невеличкий шмат трави розміром 2х2 м. Саме тут ми побачили найбільшу кількість емігрантів, які організували непоганий бізнес – продавали за завищеними цінами вино, охолоджене у відрах з льодом.

DSC_0164

DSC_0215

DSC_0207

DSC_0236

Дорогою додому ми ще вийшли на станції метро Трокадеро і помилувалися ілюмінацією Ейфелевої вежі в цієї точки.

DSC_02593

Вранці наступного дня встигли прогулятися ранковим містом, поласувати смачною кавою з круасанами та відправилися автобусом до аеропорту Бове. Звідти на Ryanair дісталися Варшави, а далі – автобусом до Києва.

Зрозуміло, що розповісти про всі об’єкти, які зустрілися на нашому шляху, ми не можемо, бо це вже вийде путівник по Парижу, а ми цього не прагнемо. Та і нам за цей короткий проміжок часу не все вдалося побачити. Адже для такого історично та культурно багатого міста два чи три дні перебування це дуже мало…

Надіюся, що ще буде можливість на більший термін залишитися в цьому місці, адже як писав Е.Хемінгуей:

«Якщо тобі пощастило і ти в молодості жив у Парижі, то, де б ти не був потім, він до кінця днів твоїх залишиться з тобою, тому що Париж — це свято, яке завжди з тобою».

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Подорож до міста мрії. Париж. Частина 1

Продовження… Як тільки шасі доторкнулося посадкової смуги, як шквал емоцій переповнив нас. Ось він – омріяний Париж. Хоча це був зовсім не Париж, а лише невеликий аеропорт поблизу містечка Бове, в якому базуються лов-кости, зокрема і Ryanair. До мрії залишалось ще 90 км. Оскільки переліт здійснювався в межах шенгенської зони, то ми вже не проходили митницю, а вільно вийшли з аеропорту. Діставались до Парижу автобусом, квиток на який не з дешевих – 17 євро з людини  (майже як вартість перельоту). Його можна придбати в автоматах самообслуговування в аеропорту або в касах біля зупинки автобуса.

DSC_0220

Нам відразу кинулася в очі велика кількість різноманітних інновацій – ті ж автомати для купівлі квитків, інформаційні інтерактивні дошки в аеропорту, процедура посадки в автобус, ну і якість автобусів. А ще –  дороги – вони практично ідеальні. Доречі, перед тим як відправитися, водій автобуса попросив усіх пасажирів пристебнути ремені безпеки (ну де ви таке бачили в Україні?).

Житло завчасно забронювали через Airbnb – сервіс оренди житла безпосередньо у власників (тобто здають особисті квартири, кімнати, будинки). Таким чином, ми оселилися в хорошому районі Парижу (близько 20 хвилин ходу до Тріумфальної арки) всього за 50 євро на добу (для “столиці моди” це дуже вигідна ціна). Наша оселя на три ночі прийшлася нам повністю до смаку – окрема однокімнатна квартира з великою ванною кімнатою, кухнею з усім начинням, і головне – у нас був величезний балкон, де ми могли насолоджуватися вечірньою прохолодою Парижу під келих французького вина.

DSC_0228

Першого дня ми вирішили зробити невеличку прогулянку околицями. Оскільки ми жили неподалік Тріумфальної арки, то передусім  відвідали саме цю пам’ятку. Дана споруда – одна з головних пам’яток міста, яка є не лише пам’ятником історії та культури, а і символом всієї Франції. Будівництво арки розпочалося у 1806 році за наказом Наполеона на честь перемог французької армії. ЇЇ висота складає 50 метрів. Сама ж арка побудована в античному стилі та розташована в центрі площі Шарля де Голя, звідки чіткими 12 променями відходять проспекти Парижу, в числі яких і його головна вулиця — Єлисейські поля.

DSC_0237

Єлисейські поля – одна з найбільш відомих та найбільш популярних вулиць світу. Саме тут розміщені найдорожчі та наймодніші магазини та бутіки: Prada, louis Vuitton, Lacoste, H&M, Gap, Cartier, Nike, Guerlain, Sephora, Valentino. Чесно кажучи, ми в цій вулиці нічого особливого не помітили. За побудовою та довжиною чимось схожа до нашого Хрещатика. Однак тут настільки величезний потік людей (за статистикою кожну годину по ній проходить до 80 тисяч), що нам зовсім не сподобалося йти в такому натовпі. Тож як тільки випала можливість — ми звернули на менш популярні вулиці у напрямку до “візитівки” Парижу – Ейфелової вежі.

DSC_0244

Мабуть це найбільш пізнавана і відвідувана пам’ятка світу. Висота вежі – 324 метри, вона навіть була найвищою спорудою світу протягом 40 років з моменту її побудови.

DSC_0283

«Залізна леді», так Ейфелеву вежу називали в народі, була побудована у 1889 році для Всесвітньої  виставки, яка організовувалася в честь столітнього ювілею Великої французької революції. Головним архітектором був французький інженер Гюстав Ейфель, який  отримав перемогу в ході конкурсу архітектурних та інженерних проектів на Всесвітню виставку. Згідно з укладеним договором, вежа мала простояти всього 20 років і в 1909 році її планували розібрати. Однак, цього не сталося, адже вона мала приголомшливий успіх та була дуже популярна серед туристів. Також вежа мала і практичне значення для міста – тут встановлювалися телевізійні та радіоантени.

DSC_03002

Проте, вежа не у всіх містян викликала захват. Відомо, що творча інтелігенція Парижу (серед них А.Дюма, Гі де Мопассан, Ш. Гуно)  направляли офіційний протест на адресу паризької влади з вимогами щодо припинення будівництва та знесення споруди. За їх словами вона – «жахлива», «гігантський фабричний комин», тощо. Гі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на вежі, а на питання навіщо він це робить, якщо вежа йому не подобається, він відповів: «Це єдине місце у всьому Парижі звідки її не видно».

DSC_0256

Прогулявшись набережною Сени та помилувавшись Эйфелевою вежею з площі Трокадеро, ми відправилися додому.

Eifel

Наступного ранку ми помандрували до історичного та духовного центру Парижу – острову Сіте. Дісталися ми сюди на метро, вийшовши на однойменній станції – найстарішій в Парижі. Саме з острова Сіте місто і взяло початок. Тут знаходяться такі відомі пам’ятки як Консєржері та Нотр-Дам.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Ми ж розпочали своє знайомство з Сіте з прогулянки навколо замку Консєржері – це найстаріша будівля острова, яка довгий час слугувала королівським палацом, а під час Великої Французької революції використовувалася як в’язниця, в застінках якої провела свої останні дні королева Марія-Антуанетта.

DSC_0359

DSC_03677

Далі ми відправилися до найбільш відвідуваної пам’ятки Парижу – собору Паризької Богоматері або Нотр-Дам де Парі. Я мріяв потрапити саме в це місце ще з тих часів, як прочитав у школі однойменну книгу Віктора Гюго.

DSC_0372

Будівництво собору розпочалося у 1163 році і тривало до 1345. Його архітектурний ансамбль містить елементи готичного та романського стилів. Висота собору складає 35 метрів, а дзвіниць — 69 метрів. На верхній частині Нотр-Дам де Парі знаходяться відомі статуї фантастичних істот: химер і горгуль.

DSC_0426

На сьогодні це діючий католицький храм і тут зберігається важлива християнська реліквія – Терновий вінок Ісуса Христа. Вхід в середину собору безкоштовний, а черга рухається досить швидко, особливо якщо прийти сюди десь о 9 год. ранку. А от підйом на дзвіницю коштує 10 євро, крім того потрібно завчасно зареєструватися.

Вражає незвичайний інтер’єр храму. На його стінах відсутній живопис, і єдиною прикрасою цього приміщення є різноманітні вітражі, виготовлені ще в епоху Середньовіччя.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

DSC_0437s

DSC_0455

DSC_0447

Після “кола пошани” навколо Нотр-Дам де Парі та фотографування собору з усіх ракурсів, ми перейшли на лівий берег Сени та відправилися вглиб Латинського кварталу – студентського району, який сформувався навколо всесвітньо відомого університету Сорбонна. Саме завдяку тому, що в Середньовіччі мовою викладання була латинь, квартал і завдячує своєю назвою. Проте, Сорбонну та Люксембурський сад, який знаходиться поруч, ми вирішили залишити на наступний день, а цього дня обстежували східну частину Латинського кварталу.

DSC_0450x

DSC_04662

DSC_05541

Перше, що ми тут відвідали, був Пантеон – велична споруда у стилі класицизму, яка розміщується на одному з семи пагорбів Парижу. Спочатку це була церква покровительки Парижу святої Женев’єви. Проте, після Революції цю будівлю перепрофілювали на Пантеон – усипальницю видатних людей Франції. Тут поховані такі відомі діячі, як Вольтер, Руссо, Гюго, Золя, Дюма, Склодовська-Кюрі.

DSC_0471

DSC_0490

DSC_0475

Поруч з цією пам’яткою розташована церква Сент Етьєн дю Мон, яка мені особливо сподобалася. Блукаючи вуличками Парижу, ми відмітили наявність значної кількість невеликих міні-площ, до яких сходяться декілька вулиць (так званий круг, в центрі якого скверик з деревами, фонтанами), та маси різноманітних ресторанчиків і кафе з класичними червоними терасами та невеличкими столиками.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Сили підкріплювали багетами та йогуртом у найближчому парку, який нам трапився. Ним виявився Національний музей природничої історії. Поряд з нами обідало дуже багато як туристів, так і місцевих жителів. Ми помітили, що парижани дуже полюбляють поїсти на вулиці, примостившись на лавках або просто на зеленій траві в парках та скверах, і часто куштують не тільки багети, а й повноцінні обіди. 

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Через острів Сен-Луї ми перейшли на правий берег Сени і відправилися у напрямку Лувра. Буквально через 1 км ми вийшли до площі Отель-де-Віль — найстарішої в місті та відомої як місце страти, де було вперше встановлено гільйотину. На площі стоїть однойменний палац, збудований в стилі італійського відродження, який є мерією Парижу. Така назва (Отель-де-Віль) закріпилася за усіма меріями Франції ще в середні віки і збереглася до сьогодні.

Отель-де-Выль

DSC_0591

Прогулявшись по вулиці Ріволі, ми вийшли до Лувру — колишнього королівського палацу. Зараз тут розміщується один з найбільших музеїв світу. Щоб побачити усі експонати музею, потрібно, напевно, виділяти окремий день, якого ми не мали. Тому в середину Лувру не заходили.

DSC_0705

DSC_0680

DSC_06882

Про велич, красу, історію цього місця можна розповідати дуже багато. Не будемо на цьому зупинятись, бо можу захопитись так, що вийде ще одна кандидатська дисертація. Скажу одне – Таня була в неймовірному захваті, і хоч після пройдених за день 35 км ноги просто гуділи від втоми, ми все ж таки прогулялися і околицями резиденції французьких королів, і садами Тюельрі і ще раз Єлисейськими полями, які були по дорозі додому.

DSC_07071

DSC_0710

DSC_0755

DSC_0745

DSC_0760

Далі буде…

 

 

 

Подорож до міста мрії. Зупинка перша — Варшава

Париж — мрія Тані ще з юності. Місто, оспіване в своїх творіннях багатьма романтиками, місто моди, кохання, кави та круасанів, напевно, володіє частиночкою серця кожної жінки. Тому цього року ми вирішили заповнити місце, яке займає Париж в наших мріях, приємними спогадами.

Ми розділили розповідь про нашу подорож на чотири частини. В першій ми розкажемо про Варшаву, друга і третя частина будуть присвячені Парижу, А четверта — розкриє особливості планування та бюджет поїздки.

Кожна наша подорож розпочинається з самостійного детального планування. Я люблю подорожувати самостійно, не використовуючи послуги тур-операторів. Вважаю, що в цьому є маса своїх переваг, головна з яких — це вільно розпоряджатися своїм часом та бажаннями.

Прямий переліт з України до Парижу виявився не з дешевих (біля 250 – 300 євро), тому вирішили прокласти свій маршрут через Польщу, до багатьох міст якої з наших аеропортів літають лов-кости, та звідки є багато дешевих перельотів в інші країни Європи. Найзручнішим і найвигіднішим варіантом для нас виявився маршрут через Варшаву, до якої ми дісталися літаком компанії Wizzair всього за 500 грн. з кожного.

У Варшаві є два міжнародні аеропорти – Шопена, куди прилітають більшість рейсів з України (зокрема Візейр), і Модлін, який розміщюється за 40 кілометрів від міста та обслуговує переважно рейси Ryanair. Між аеропортами 2-3 години їзди, тож при плануванні своєї подорожі зважайте, що між рейсами має бути більше 5 годин.

Ми ж вирішили в цій подорожі відвідати і столицю Польщі, тож квитки до Парижу були заброньовані на наступний день, летіли ми Ryanair, квитки обійшлися по 25 євро. 

З аеропорту «Київ» імені Сікорського ми відправилися із годинним запізненням, внаслідок грози, яка панувала над Варшавою. По прибуттю негода вже закінчилася, хоча місто і зустріло нас невеличким дощиком та прохолодою. Як я вже говорив раніше – прибули ми у аеропорт Шопена, який знаходиться в межах міста (як наш аеропорт «Київ»), тож до центру міста ми відправилися міським громадським транспортом. Зупинку знайти не викликало проблем, оскільки шлях до неї після виходу позначений вказівниками. Квитки на автобус (до центру міста слідує №175 та 178) можна придбати або на зупинці, або вже в самому автобусі – в автоматах, розрахувавшись готівкою або карткою. Єдине, потрібно звернути увагу на тривалість дії квитка – на 75 хв., оскільки до центру міста їхати близько 50 хв. Коштує квиток 4,40 злотих (33 грн.).

Без-имени-1

Ми прямували до зупинки Цетрум, яка знаходиться у самому центрі Варшави біля одного з символів міста — Палацу культури та Науки. Цю будівлю важко не помітити, адже вона є домінантою міста. Палац Культури і Науки – це найвища будівля Варшави і всієї Польщі (висота разом зі шпилем 230 метрів). Зведено дану споруду в 1955 році у стилі соцреалізму як подарунок Радянського Союзу польському народу за радянські кошти та радянськими будівельниками. Зараз навколо Палацу Культури і Науки «виросли» сучасні хмарочоси. Це відбулося завдяки архітектурному конкурсу, який пройшов у 1990 –х роках і передбачав зведення висоток з метою зменшення впливу сталінського творіння на Варшаву.

DSC_0183

 

DSC_0009

Саме неподалік від Палацу Культури ми забронювали собі житло – невеличку кімнатку, на одну ніч. Проте, цього разу бронювання мало свої особливості. Справа в тому, що в даному міні готелі немає стійки реєстрації чи працівників, які відповідають за поселення, тут все автоматизовано. Десь за дві години до нашого прибуття на мою електронну пошту прийшов набір кодів: від воріт двору, дверей квартири та дверей кімнати. Тобто, у нас не було ніяких ключів чи контактів з власниками, лише кодові замки та коди до них.

Після невеличкого перепочинку ми відправилися у Старе Місто – найстаріший район Варшави, де зосереджена найбільша кількість пам’яток польської столиці. Багато хто вважає, що у Варшаві немає історичних пам’яток, адже під час Другої світової війни місто було практично зрівняне з землею, в результаті бомбардувань були знищені практично всі історичні будівлі. Проте, після війни, все Старе Місто було відбудоване заново на основі збережених старих планів, фотографій та малюнків. Зараз воно навіть входить у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як виключення, оскільки це єдиний архітектурний ансамбль, майже повністю відновлений після тотального зруйнування.

DSC_0040

Своє знайомство зі Старим Містом ми розпочали з Замкової площі, де розташований Королівський замок, який став резиденцією польських королів у ХVII столітті, коли столиця була перенесена з Кракова до Варшави. У центрі площі височіє колона Сигизмунда ІІІ, саме він і переніс сюди столицю.

DSC_0142

DSC_0050

DSC_0136

Блукаючий вузенькими затишними вуличками Старого Міста, ми знаходили спільні риси  з вуличками Львову.

DSC_00511

DSC_0075

DSC_0076

Так ми дійшли до площі Ринок –  найстарішої площі міста, яка колись відігравала роль головного центру торгівлі. Кожна сторона площі та навіть кожен будинок мають свою назву. В її центрі розміщена скульптура Русалоньки, яка є символом міста, й навіть зображена на гербі. Зараз площа оточена стильними ресторанами, магазинами антикваріату та різноманітними сувенірними лавками.

DSC_0064

DSC_0069

DSC_0066

DSC_0062

Від площі ми рушили до ще однієї відомої пам’ятки міста – Варшавського Барбакана – це напівкруглий укріплений бастіон, один з небагатьох прикладів укріплень міста у XVI столітті. Однак і ця споруда є відновленою.

DSC_0085

DSC_0112

Пройшлися ми і Новим Містом, яке виникло у XV столітті, оскільки Стара Варшава, вже була затісною для всіх охочих тут поселитися. Воно розміщується одразу за Барбаканом.

DSC_00922

DSC_0127

DSC_0099

DSC_01011

Поверталися до свого житла ми через одну з найгарніших вулиць Варшави – Краківське Передмістя, де знаходиться значна кількість пам’ятників, костелів, Варшавський університет.

DSC_0033

DSC_0159

DSC_0162

DSC_01492

До відвідин Варшави ми чомусь вважали це місто типовою постсоціалістичною столицею.  Мабуть мені такі уявлення дали американські бойовики 90-х, в яких Варшава зображалася сірим, похмурим містом. Проте, насправді, це місто нас дуже приємно здивувало: практично ідеальна чистота на вулицях, прекрасний стан доріг та тротуарів, всюди велодоріжки, новий і сучасний громадський транспорт, відсутність біг-бордів та реклами на вулицях. Місто здається затишним, сучасним та комфортним для життя.

DSC_01632

DSC_0166

Вранці наступного дня ми відправилися до омріяного міста. Оскільки ми летіли Ryanair, то потрібно було дістатися до аеропорту Варшава Модлін, який розміщується за 40 км від міста. Автобуси до цього аеропорту відправляються від будівлі Палацу Культури та Науки, тож знайти зупинку не викликало проблем. Квитки на автобус я брав зазделегідь, що дало можливість зекономити (замість 35 злотих наші квитки вартували 20 злотих). 

DSC_0213

Комфортабельний автобус швидко довіз нас до аеропорту, де ми без проблем пройшли повітряну безпеку і посадку на борт, та вчасно вилетіли до Парижу. Далі буде… Париж. Частина 1

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук