Восени цього року вдалося відвідати місце наймасштабнішої української техногенної катастрофи, одну з найнебезпечніших територій на планеті – Чорнобильську зону відчуження. Саме тут відбувся вибух 4-го енергоблоку АЕС з наслідками планетарного масштабу. З моменту аварії на ЧАЕС пройшло вже більше 30 років, проте, за останні роки, це місце стало чи не найпопулярнішим об’єктом на території України для іноземних туристів. Загалом, у світі все більшої популярності набуває так званий «похмурий туризм» — один із видів туризму, який пов’язаний з відвідуванням місць катастроф, стихійних лих, містичних місць, кладовищ.
Якщо раніше зона відчуження була абсолютно закрита для будь-яких відвідувачів, то на сьогодні сюди доволі легко потрапити, зокрема, у складі організованої туристичної екскурсії. Для цього, за декілька тижнів до поїздки, необхідно повідомити свої паспортні дані для оформлення організаторами відповідної перепустки у зону. Учасником саме такої екскурсії став і я. Як тільки ми дібралися до останнього населеного пункту перед 30 кілометровою зоною – с. Детятки, де розташований контрольно пропускний пункт, стало дещо моторошно від побаченого. Гнітюче враження створювали стенди, які інформували про наслідки аварії, попереджувальні жовто-чорні знаки радіації, та й погода в той день була якась дуже похмура та холодна. Взагалі, я б не рекомендував сюди їхати вразливим людям, і в моєму розумінні – це не якийсь розважальний тур, а ознайомлення з тим, до чого може призвести безвідповідальна діяльність людини.
На КПП було більше десятка автобусів, заповнених туристами, в основному іноземцями. Саме тому довелося навіть з півгодини постояти в черзі, поки всім перевіряли документи.
Загалом, Чорнобильска зона відчуження займає близько 2,5 тис. квадратних кілометрів на півночі Київської області (Поліський та Іванківський райони). Зона фактично розділена на дві частини – 30-ти і 10-ти кілометрову. За словами екскурсовода, у 30-ти кілометровій зоні рівень радіації майже дорівнює природному і практично не відрізняється від показників Києва, а 10–ти кілометрова зона — найбільш забруднена, адже саме в ній знаходиться реактор, на якому у 1986 році стався вибух.
Перша зупинка була через 15 хв після КПП. Спершу здалося, що ми зупинилися посеред лісу, але пройшовши декілька десятків кроків за екскурсоводом виявилося, що ми в центрі населеного пункту. Це було село Залісся, яке за якихось 30 років було перетворено природою в ліс. Між деревами та кущами й досі видніються привиди будинків, магазин, клуб, ФАП, рештки автомобілів. Важко повірити, що колись тут були асфальтовані вулиці та кипіло життя, адже зараз це фактично джунглі.
Проїхавши далі, ми нарешті дісталися до сумнозвісного серед майже усіх українців і не тільки, міста Чорнобиль. На перший погляд місто схоже на звичайний невеликий райцентр, тільки не видно перехожих та транспорту. Тут навіть працюють готель, магазини та церква. Станом на сьогодні в ньому проживає близько 2,5 тис. осіб, в першу чергу це працівники зони. У центрі міста побудований меморіал, присвячений катастрофі, та алея вказівників сіл, які зникли в результаті радіоактивного забруднення, дивлячись на яку стають зрозумілі масштаби лиха та кількість постраждалих. А ще, Чорнобиль практично єдине місце, яке не зачепила декомунізація – пам’ятник Леніну й досі стоїть у центрі.
Наступною нашою зупинкою було село Копачі, в якому зберігся тільки дитячий садок, а всі інші будівлі після аварії були зруйновані важкою технікою та закопані під землю з метою зменшення радіоактивності. Особливо моторошно було перебувати у стінах колишнього дитячого садка, де час ніби зупинився: на стіні і досі висить розклад занять, розкидані дитячі іграшки, стоять шафи, ліжка тощо.
Проїхавши ще декілька кілометрів, ми зупинилися в безпосередній близькості від 4-го енергоблоку, зокрема, біля водовідвідного каналу ЧАЕС. Ходити можна тільки по визначених екскурсоводом місцях, адже інша територія може бути дуже забруднена радіоактивними елементами. З майданчика відкривається вид як на 4 реактор, який вже накрили новим саркофагом «Укриття 2», так і на недобудовані 5 та 6 енергоблоки, будівництво яких зупинилося після аварії (навіть крани залишилися на своїх місцях).
Біля залізничного мосту, поряд зі станцією, робимо ще одну зупинку, щоб побачити та погодувати знаменитих чорнобильських сомів, які тут просто гігантські.
Фотографувати ЧАЕС можна тільки з оглядового майданчика, де встановлено пам’ятник ліквідаторам.
Дорога до міста Прип’ять пролягає через «Рудий ліс». Названий він так тому, що внаслідок першої після вибуху радіоактивної хмари, яка потрапила в ліс, усі дерева, поглинувши високу дозу радіації, змінили своє забарвлення на червоно-бурий колір. Саме це місце має найвищий у всій зоні відчуження рівень радіації. Навіть в автобусі дозиметр, прикладений до вікна, просто зашкалював. Коли зупинилися біля знаку міста Прип’ять, з кущів до нас вийшла справжня лисиця, яка зовсім не боїться людей та хитрощами виманює їжу в туристів. Загалом, в зоні відчуження за 30 років без людей з’явилося дуже багато диких тварин, зокрема бурих ведмедів, лосів, оленів, вовків, рисей, а також коней Пржевальського та навіть повертаються зубри. Прогнозують, що зона з роками перетвориться в найбільший в Європі заповідник.
Сьогодні Прип’ять – це місто-привид, жителі якого у 1986 році було повністю евакуйовані, а до катастрофи воно було одним з наймолодших і найперспективніших міст СРСР, з 50-ти тисячним населенням та передовим розвитком інфраструктури.
В місті були 16 поверхові будинки, стадіони, спортивні зали, басейн, в якому відбувалися всесоюзні змагання. На центральній площі розміщувався готель «Полісся», універмаг (в якому навіть були візки для продуктів, як в сучасних супермаркетах), будинок культури «Енергетик», ресторани.
Зараз вулиці міста нагадують кадри з якогось постапокаліптичного фільму, особливо моторошно прогулюватися по парку розваг з «чортовим колесом», «автодромом» та різними атракціонами, які так ніколи і не запрацювали (відкриття планувалося на 1 травня 1986 року).
Наступним об’єктом, який ми побачили під час екскурсії, був «Чорнобиль 2» — секретне військове містечко неподалік від Чорнобиля. Воно не позначене на жодній карті того періоду. Це місце навіть після аварії залишалося закритим для візитів і тільки з 2013 року сюди почали пускати туристів. Тут розміщувався надсекретний об’єкт – загоризонтна радіолокаційна станція Дуга, яка зараз відома як об’єкт «Чорнобиль 2» або просто «Дуга». Головне завдання станції полягало у завчасному виявленні міжконтинентальних балістичних ракет з території США. Хоча цей об’єкт овіяний масою домислів та легенд, є думки, що він навіть використовувався як психологічна зброя, а всі документи, які можуть відкрити таємниці, досі засекречені та одразу після Чорнобильської катастрофи були вивезені в Росію. Й справді, ця споруда вражає – висота сітки антен сягає 150 метрів, а довжина — близько 800 метрів. «Дугу» обслуговували більше 1000 військових. За офіційною інформацією вона була призначена лише для прийому сигналу. Тоді виникає питання – чому її побудували поряд з ЧАЕС? Вартість будівництва, яка вказується у різних джерелах, вдвічі перевищували введення у експлуатацію 4-х енергоблоків, а затрати електроенергії були просто колосальні – до 10 мегават, тобто на неї працював цілий реактор. Тож, яке призначення цього об’єкта насправді – залишається загадкою. І навряд чи ці таємниці відкриються найближчим часом…
Чорнобиль мабуть наймоторошніше та одне з найекстремальніших місць в Україні. Чи варто його відвідати? Кожен має вирішити сам для себе.
Подорожуй ТОЛКОВО 