Подорож Поділлям. Частина 2. Заліщики, Чернівці та Хотин

Продовження… Надвечір ми дісталися до невеличкого містечка Заліщики Тернопільської області, відомого усім поціновувачам краси природних ландшафтів, в першу чергу завдяки неперевершеній трьохкілометровій меандрі Дністра (схожі природні утворення є лише в Мармуровому каньйоні у США і на річці Мозель у Франції). Проте, славнозвісна точка, з якої відкривається усім відома панорама міста знаходиться не в самих Заліщиках, а у найближчому селі Хрещатик, яке знаходиться на високому березі Дністра Чернівецької області. Щоб знайти це місце нам довелося трішки поблукати зовсім не туристичними дорогами, оскільки ніяких вказівників ми не помітили. Щодо самого оглядового майданчика, то його як такого просто немає. Доїхавши до кінця села у напрямку до берега річки, ми зупинилися біля крайнього будинку вулиці В. Чорновола,  від якого за метрів 10 відкривається просто неймовірна панорама на Дністровський меандр та місто Заліщики.

заліщики-вечір

На сьогодні це є практично єдиною атракцією, яка приваблює туристів до даного міста. Проте, колись це був відомий європейський курорт, польський курорт номер один, який  навіть називали «Польською Рив’єрою». Це був один з найкращих кліматологічних курортів з декількома піщаними пляжами та набережною, яку порівнювали з ялтинською. Завдяки Високим Дністровським берегам, які захищають місто від холодних фронтів, тут панує особливий теплий клімат.

Зал

Проблема, з якою ми зіштовхнулись в даній подорожі – відсутність організованих кемпінгів, куди можна було б заїхати та поставити намет, прийняти душ тощо. Таких інфраструктурних об’єктів в Україні практично немає. Тож кожного дня ми шукали більш менш хороше місце для ночівлі самостійно. Цього разу зупинилися на чудовій затишній галявині недалеко від Хрещатинського  монастиря. На мою думку, з сучасним розвитком туризму  організовані кемпінги просто необхідні для такої великої за площею країни, як наша, тим більше цікавих місць та об’єктів у нас вистачає.

Зранку наступного дня ми ще раз заїхали на видовий майданчик, щоб побачити цю надзвичайну панораму і в ранковому світлі. А потім і скупалися на пляжі Заліщиків у теплій водичці Дністра. І справді, в цього місця є значний потенціал для розвитку туризму, необхідні лише інвестиції в інфраструктуру – і дана місцевість стане найкращим пляжним відпочинком західної України.

Наступним пунктом нашої мандрівки була столиця Буковини – місто Чернівці, яке знаходиться за 60 км від Заліщиків. Дорога виявилася досить непоганою і через годину ми вже були у центрі міста, на знайомство з яким у нас залишилось лише декілька годин, адже потрібно було ще засвітла доїхати до Хотина та знайти місце для ночівлі. Цього часу надзвичайно мало для такого самобутнього, мультикультурного та історично багатого міста, яке на мою думку,  незаслужено менш відоме серед туристів.

_DSC1032

Головною і найвідомішою пам’яткою Чернівців є архітектурний ансамбль колишньої Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, який включений до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Побудована Резиденція була у 1882 р. у дусі еклектики (суміш різнорідних  стильових архітектурних елементів) за проектом відомого чеського ученого, архітектора Йозефа Главка.

DSC_03461

На сьогодні в цих приміщеннях розміщений Чернівецький Національний університет імені Федьковича, архітектура  якого дещо нагадує Гарвардський університет.  Для студентів вхід на територію вільний, а от туристам доведеться викласти 20 грн.

_DSC1117

Саме з цієї архітектурної пам’ятки ми і розпочали свою екскурсію.  Приємною несподіванкою виявилася зустріч з моїм колегою-географом  І.І. Костащуком, викладачем даного університету, який знає про Чернівці те, що не написано у Вікіпедії. Він із задоволенням погодився провести нам екскурсію містом і розповів неймовірно цікаві факти про найвизначніші об’єкти Чернівців.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Стартували ми з найвідомішої площі Чернівців – Театральної. Головною її окрасою є театр імені Ольги Кобилянської – творіння знаменитої фірми Фельнера і Гельмера, якою споруджено більше 40 найгарніших театрів у Європі, у тому числі і Одеський. Також, на площі розміщений Єврейський та Румунський Народні доми. Крім них, у місті є ще Український, Польський та Німецький Народні доми, як центри культурного життя громад, адже особливістю Чернівців є поліетнічність – тут проживає більше 60 національностей. Також на Театральній площі споруджена «алея зірок», де увіковічені найвідоміші діячі культури і мистецтв, які пов’язані з Чернівцями –  Назарій Яремчук, Софія Ротару, Володимир Івасюк,  Микола Мозговий, Іво Бобул та ін. Чернівці вважаються пісенною столицею України.

DSC_0484

DSC_0371

Відвідали ми і площу Святого хреста з однойменним костелом, на стінах якого зберігся сонячний годинник, який досі показує віденський час. Ще однією архітектурною родзинкою міста є будинок-корабель, зі звуженим фасадом у напрямку до площі, балконом на другому поверсі, що нагадує палубу та вежею щоглою.  За легендою його спорудили два брати, які були закохані у море. На другому поверсі будинку навіть були встановлені два капітанські мостики та  два штурвали.

DSC_04401

Особисто мені найбільше сподобалась незвичайна площа Турецької криниці, що залишилася місту в спадок від Османської імперії. В центрі площі знаходиться найстаріша і до сьогодні діюча криниця. До речі, з Турецького мосту видніється відома для географів найвища вершина рівнинної України – гора Берда (515 м).

DSC_0459

DSC_04858

Серед відомих об’єктів Чернівців, нами були  відвідані: Миколаївський кафедральний собор, який ще називають «п’яна церква» через покручені в різні боки куполи.

DSC_0517

Миколаївська церква –  найстаріша дерев’яна церкву міста 1607 року спорудження.

DSC_0508-2

Вірменська церква святих апостолів Петра та Павла, проект будівництва якої розробив той самий Йозеф Главка.

DSC_05212

І звичайно прогулялися головною пішохідною вулицею міста – вулицею Ольги Кобилянської. Колись  її називали Панською, щодня мили з милом та не пускали відвідувачів у брудному взутті. Головна вулиця міста сьогодні відрізняється чудовими архітектурними ансамблями, старовинною бруківкою, найбільшою концентрацією кав’ярень, ресторанів та літніх терас,  дорогих бутиків та сувенірних крамничок, та створює неповторну «чернівецьку» атмосферу.

DSC_0558-2

DSC_0565

За рекомендацією Івана Івановича ми пообідали в одному із найпопулярніших закладів міста – Панській гуральні. Не дивлячись на популярність гуральні серед місцевих жителів і туристів та деяку помпезність її зовнішнього вигляду, ціни тут досить демократичні. Смачна буковинська кухня у поєднанні з оригінальною подачею та великий вибір напоїв (настоянок, пива тощо) не залишать вас розчарованими.

DSC_038488

Вдосталь посмакувавши та перепочивши, ми відправились у напрямку до Хотина в пошуках місця для ночівлі.

Їхали, можна сказати, наосліп, так як в інтернеті не знайшли жодної інформації щодо можливої стояки з наметами. Єдиним нашим орієнтиром було колись побачене фото із зображенням гіпотетичної стоянки з видом на фортецю з іншого берега Дністра. Тож поставивши імовірну точку на гугл карті  відправилися на пошуки.

Дане місце таки вдалося знайти на околиці села Жданівка, хоча зробити це було досить важко, так як до нього веде зовсім не наїжджена дорога, тим паче, що добиралися туди ми вже після заходу Сонця. Проте, приємні місцеві жителі-дачники допомогли нам, розповіли про стоянку, дозволили набрати води. Від них ми дізнались, що за декілька днів перед нами тут розбивали свій табір польські туристи, тай взагалі це місце досить часто приймає туристів. Як бачите – кемпінгів нам дійсно не вистачає.

Ранкове пробудження з панорамою, яка відкрилася перед нашим поглядом, ніби перенесли в Козацьку добу.

DSC_0578DSC_0568-2DSC_0583-3

Хотинська фортеця –  одна з найвідоміших та найкраще збережених середньовічних фортець – була збудована ще у ХІІІ столітті та є одним із семи чудес України. Це те місце, яке має відвідати кожен українець. Підтвердженням цього є наступні фото.

хотин

DSC_2307

DSC_2334

DSC_2337

DSC_2347

А далі було повернення…

Не шкодуйте часу і грошей для подорожей і знайомства з Батьківщиною!

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Подорож Поділлям. Частина 1. Бакота та Кам`янець-Подільський

Літо — це сезон подорожей, і поки ще теплі дні не поступилися трудовим будням та осінній депресії, необхідно закінчити сезон з максимальним багажем емоцій, вражень та вдалих кадрів, отриманих під час подорожей. Тим паче, цього року на кінець серпня припало аж чотири вихідних дні. Саме ці дні ми вирішили провести з користю і поставити фінальну крапку нашим літнім пригодам. Вибір впав на дещо менш відвідуваний, але не менш пейзажний та історично багатий район – Поділля, зокрема його південну частину. Нас вже давно приваблювали такі місця як Бакота, Заліщики, Кам`янець-Подільський, Хотин, але через недосконале транспортне сполучення комплексна реалізація цього маршруту була ускладнена. Здійснити його нам вдалося разом з друзями на автомобілі, який інколи доводилося переносити на руках, вмовляти виїхати на гору, легенько підштовхуючи, та потерпіти ще декілька кілометрів.

DSC_0812

А тепер детальніше про маршрут:

1-й день – виїзд з міста Вінниці до Бакоти із зупинкою на ночівлю.

2-й день – переїзд до м. Кам’янець-Подільський та знайомство з містом – ночівля поряд із м. Заліщики.

3-й день – переїзд до м. Чернівці, екскурсія – ночівля з видом на Хотинську фортецю.

4-й день – знайомство з фортецею, повернення у Вінницю.

Вирішили організовувати ночівлі в наметах, а їжу готувати за допомогою газового пальника. Варто зауважити, що кемпінгів в Україні для відпочинку з наметами практично немає, тому кожного разу доводилося шукати інформацію на різноманітних форумах щодо можливих стоянок, розпитувати у друзів, а подекуди й імпровізувати вже на місці.

До місця нашої першої ночівлі ми відправилися по дорозі обласного значення через Хмельницький у напрямку до Дунаївець. Спочатку нам здалося, що дорога досить непогана, але як тільки ми виїхали за Дунаївці в напрямку с. Грушка – асфальтне покриття практично зникло і на якихось 40 км ми витратили більше двох годин.

23379757_455033391564770_810882644_o

Діставшись запланованого об’єкту, ми не поїхали на оглядовий майданчик (планували піднятись туди на заході сонця), а одразу ж повернули праворуч до дитячого табору «Бакота» — місця нашої ночівлі. Про можливість зупинитися тут я дізнався на одному із форумів. Проте, я не рекомендую вам зупинятися тут, по-перше, через жахливу дорогу, яка веде до табору, а по-друге, перебування тут не залишить у вас жодних приємних емоцій. Адже дана місцевість позиціонує себе як кемпінг (тобто бере кошти за ночівлю з наметом), не забезпечуючи жодних гідних умов для відпочинку (повноцінне прибирання території,чистих туалетів та місць для умивання і т.п.) та ще й адміністрація досить різко та грубо реагує на зауваження.

Не беручи до уваги усі неприємні організаційні моменти, ми все ж таки класно і весело провели час та насолодилися неймовірними краєвидами.

DSC_06608

DSC_0646

І так, чому ж саме Бакота і що тут можна побачити? Сьогодні Бакотою умовно називають місця вздовж Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. А колись це було поселення історія якого закінчилася у 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення примусово виселели у сусідні міста, а територію затопили водою. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі на відведені місця. Проте найжорстокішою умовою виселення було те, що кожен переселенець повинен був сам власноруч зруйнувати свою хату та вирубати дерева у садку. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. А чи виправдані такі жертви?

Панорама_Бакота

Від місця нашого біваку ми вирушили екологічною стежкою у напрямку оглядового майданчика, який знаходиться на вершині Білої гори, звідки відкривається найкращий вид на «Бакотське море». Дана територія є частиною Національного природного парку «Подільські Товтри». Дорогою ми відвідали ще один унікальний об’єкт – найстаріший печерний монастир Поділля – Бакотський скельно-печерний монастир. До речі, недалеко від нього є три джерела, які вважаються цілющими.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

 

DSC_0593

DSC_0691DSC_0687

Наступного дня ми швиденько склали наш табір і відправилися далі в подорож до середньовічного міста Кам’янця-Подільського.

DSC_2102

Не буду зупинятися на детальному описі його пам’яток, адже це місто доволі розкручене. Проте, прискіпливої уваги туристів заслуговує не лише середньовічна фортеця, а і значна кількість інших об’єктів, таких як — Смотрицький каньйон, кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла, Польський магістрат, Вірменська церква, Домініканський монастир, тощо. Ну і звісно ж – затишні вулички.

DSC_2054

DSC_0838

DSC_0868

DSC_2412-(2)

DSC_2432

DSC_2426

DSC_2057

DSC_2156

DSC_2123

DSC_2501-(2)

Смачно пообідати і підкріпити сили нам вдалося в ресторанчику «Ніка», що розташований поряд з Домініканським монастирем.

А ще тільки тут в Україні я побачив та відвідав туристичний інфо-центр, в якому можна взяти безкоштовні карти та туристичні буклети про найвідоміші місця, отримати потрібну інформацію.

Так як минулого року ми провели цілий увікенд в цьому місті, то цього разу  не бачили сенсу тут затримуватися, тим паче хотіли встигнути помилуватися заходом сонця в Заліщиках.

Далі буде…

Подорож Поділлям. Частина 2. Заліщики, Чернівці та Хотин

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук