«Вот это поход!» Гуцульськими Альпами

Усі хребти Українських Карпат мальовничі та неповторні і заслуговують на увагу і захоплення кожного туриста. Але, плануючи свій похід у серпні, я без вагань надаю перевагу одному зі своїх найулюбленіших  районів Українських Карпат  — Мармароському масиву. Гуцульські Альпи, Мармароси, Рахівські гори, Мармареуш  – це місце має багато назв. Найдавніші та найбільш цікаві за рельєфом гори – стрімкі скелясті схили, глибокі річкові долини і водоспади, кам’яні вершини, величезні перепади висот – не залишають байдужими ні новачка, ні бувалого туриста. А ще, по самісінькому гребеню Мармароського хребета проходить кордон, що розділяє Україну та Румунію. Цього року я вирішив побудувати маршрут таким чином, щоб крім Мармарос частково пубувати і на найвищому хребті України – Чорногірському, підкоривши одну з найцікавіших його вершин – гору Піп Іван (Чорногірський). Як на мене, це один з найцікавіших та різноманітних маршрутів Карпатами, для комфортного проходження якого необхідно не менше 7 днів.

Панорама_піп-(2)

Цього року зібралася команда з 12 туристів-однодумців для  підкорення вершин Мармароського та Чорногірського хребтів. 

DSC_0010

Класично, наш маршрут розпочався з потягу, який доправив нас у найвисокогірніше місто України – Рахів, середня висота якого – 820 м над рівнем моря. Загалом, цей маршрут має багато рекордів з префіксом «най». Наприклад, Рахів має найбільший перепад висот між вулицями – 600 м (найвища вулиця знаходиться на висоті 1000 м над рівнем моря, а найнижча – 400 м).

З Рахова ми відправилися до села Ділове, з якого безпосередньо і розпочинається пішохідна частина маршруту. Поблизу даного села знаходиться ще один дуже цікавий туристичний об’єкт, який варто відвідати – географічний центр Європи.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Загалом, на звання географічного центру Європи претендують місця у таких країнах як Литва, Естонія, Угорщина, Словаччина, Білорусь.   Визначення точки – центру Європи,  головним чином залежить від методики обрахунку. Точку біля Ділового було визначено ще за часів Австро-Угорщини у 1887 році і на тому місці встановлено знак з написом на латині: «Це постійне, точне вічне місце, визначене спеціальним апаратом, виготовленим в Австро-Угорщині, в Європейській системі широт і довгот у 1887 році». А вже у радянський період встановлено стелу, яка засвідчує, що саме тут знаходиться центр Європи, хоча в латинському варіанті про це прямо не вказано… Проте, ми маємо підтримувати саме цю версію, адже це одна з туристичних принад Рахівщини. Сьогодні це місце доволі полюбляють туристи, тому тут останніми роками розбудувався цілий туристичний комплекс, який включає в себе сувенірний ринок, музей гуцульського побуту, пам’ятник бандурі, колибу, де можна поласувати стравами місцевої кухні та ін.

Особливістю походів у даний район Карпат є обов’язкове оформлення дозволу від прикордонної служби, оскільки маршрут пролягає по самісінькому кордону з Румунією. Для цього необхідно за кілька тижнів до походу надіслати лист-заявку з персональними даними туристів  на електронну пошту Мукачевського прикордонного загону, і перед самим виходом на маршрут у прикордонників  в селі Діловому отримати тимчасову перепустку на перебування у прикордонній зоні.

Зареєструвавшись на заставі, близько полудня розпочали свій підйом на Мармароський хребет вздовж р.Білий Потік. Річка утворює доволі стрімкий каньйон з виходами гірських порід, серед яких і мармур. Сам каньйон заселений вологолюбивою рослинністю, тому місцями виникало враження, що ми рухаємося справжніми джунглями! А далі підйом стрімким серпантином у поєднанні з літньою спекою перевірив нашу групу на фізичну готовність. Загалом, в цей день ми набрали близько 1200 м висоти, адже абсолютна висота с. Ділове — лише 350 м.

DSC_00221

DSC_0030-2

DSC_00281

Як тільки ми дійшли до місця ночівлі, почала псуватися погода. Проте, ми ще встигли повечеряти і помилуватися неймовірним видом на найвищу точку хребта, яку вже на наступний день будемо штурмувати.

Майже всю ніч вирувала потужна гроза зі зливовим дощем, яка то підступала, то відступала від нашого табору. Таку кількість блискавок, які прорізали нічне небо одночасно, я бачив вперше, ніби як у фільмі-фентезі – вони обплітали небо наелектризованою паутиною. Явище і захоплююче, і моторошне.

_DSC0063-2

DSC_0040

DSC_0047-21

Наступний ранок нас зустрів захмареним сірим небом та мрякою з майже нульовою видимістю, яка до того ж трималася до самого вечора. Тож нам довелося рухатися, без перебільшень найкрасивішим хребтом Українських Карпат, фактично всліпу, бачачи тільки туманні постаті членів нашої групи та орієнтуючись по прикордонних стовпах. Спочатку ми підкорили найвищу вершину хребта г. Піп Іван Мармароський та вийшли до Україно-Румунсокого кордону, а далі наш маршрут пролягав безпосередньо по самісінькій межі між двома країнами: по праву руку була Румунія, а по ліву Україна, а межу між ними позначали стовпчики, які встановлено через кожні 200-500 м. Біля прикордонного загону стали на ночівлю.

DSC_0059

DSC_01042

Цей день виявився одним з найскладніших як через значний кілометраж, так і складні погодні умови. Однак всі змогли витримати такі умови, десь перебороти себе і здійснити те, що у звичайному житті нам здається неможливим.

DSC_0089

А могли в цей день побачити такі краєвиди! Фото з минулих походів Мармаросами.

 

Наступного дня погода нам сповна віддячила. Ми насолоджувалися сонячним карпатським днем, неповторними панорамами найвищих вершин масиву Фаркеу та Міхайлек та загадковими Скелями Смерті. На цей день був запланований невеликий перехід, тож за якісь 4 години ходу ми вже були на нашій стоянці біля гори Стіг. Настрій учасників значно поліпшився, тому і сил та бажання вистачило для тривалих посиденьок біля вогнища та гучних туристичних пісень.

DSC_0192

DSC_0197

DSC_0226

DSC_0265

Попрощавшись з україно-румунським кордоном, уже четвертого дня нашого походу почали  поступово рухатися до наступної цілі нашого походу – Чорногори. Проте, в цей день, ми ще не збиралися штурмувати хребет, а підійшли якомога ближче до схилу, щоб наступного дня було простіше. На ночівлю ж зупинилися на мальовничій лісовій галявині недалеко від полонини Гропа, де познайомилися з справжнім автентичним вівчарем, який почастував нас бринзою, будзом та свіжим парним молоком. До речі, мене дуже вразила охайність і чистота оселі господаря та його гостинність.

DSC_03848

DSC_04851

_DSC0547-2

З самого ранку ми вишли на штурм найвищої точки нашого маршруту – однієї з найвідоміших вершин Карпат – гори Піп Іван (Чорногірський), на вершині якої розміщена найвисокогірніша споруда України – Білий Слон. Детальніше про цю гору читайте у у одній з попередніх статтей:Червневий похід в Карпати: випробування стихією.

 

DSC_0542

Хоча Піп Іван Чорногірський (2020 м) є однією з найскладніших вершин Українських Карпат, проте нам вона далася досить легко.  Вже за якісь дві години ходу ми  були на вершині. Цьому сприяла ідеальна безвітряна погода, стовідсоткова видимість, а ще всім додавала мотивації фраза, яка стала девізом походу: « Вот это поход!!!».

DSC_0570

Панорама_без_названия1jkklj

З вершини ми спустилися у село Дземброня, в якому і закінчилася активна фаза нашого походу. А далі був півтора денний лаунж з купанням в прозорій гірській водичці, і приємний сюрприз від дівчат, які поки чоловіча частина команди «досліджувала» село приготували – смачнющі борщ та вареники (вперше за всю історію моїх походів).

DSC_0697

DSC_0679

Черговий похід показав, що бути туристом може кожен, тут немає ні статевих, ні вікових обмежень. При великому бажанні ні складні погодні умови,  а ні тривалі фізичні навантаження не завадять відчути нові враження та емоції,знайти нових друзів, повірити у себе!

 

 

 

 

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 5. Рим

Продовження…О шостій годині ранку ми відправилися з залізничного вокзалу Флоренції до Риму. Про даний переїзд я теж потурбувався завчасно, придбавши квитки ще в Україні на етапі планування подорожі.  Це дало змогу зекономити наші кошти, адже замість 30 євро (стільки коштував би квиток з Флоренції до Риму, якщо б ми його купували перед самим відправленням), квитки нам обішлися по 10 євро.

На жаль, на знайомство з Римом у нас був лише один день. Для відвідування та пізнання будь-якого міста, такого проміжку часу дуже мало, а що вже говорити про таке «вічне» і надзвичайне місто як Рим! Цього часу достатньо лише для того, щоб пробігтися і візуально оцінити велич і неповторність найбільших і найвизначніших пам’яток.

В Рим ми прибули до центрального залізничного вокзалу Терміні близько 9 години ранку. Так як вокзал знаходиться в історичному центрі міста, вирішили не користуватися громадським транспортом, а зануритися в атмосферу міста і почати наше знайомство з ним пішою прогулянкою.  Тим паче, що поспішати нам не було куди, через те що поселення у готель планувалось після першої години дня.

DSC_1483

Хвилин через 20 неспішної ходи ми підійшли до найвідомішої пам’ятки Риму –  славнозвісного Колізею – амфітеатру, де проводили свої бої гладіатори. Історики зазначають, що він вміщував більше 50 тисяч людей, а за рахунок продуманих виходів і переходів всі глядачі могли покинути його за п’ять хвилин. Такій системі можуть позаздрити навіть сучасні стадіони. Декілька класичних фото на згадку – і рушили далі.

DSC_0615-2

Зовсім поруч з Колізеєм знаходяться руїни Імператорських Форумів – центри суспільного життя античного Риму.

DSC_1587-2

DSC_1568-22

Навпроти – ринок Траяна – античний п’ятиповерховий торговий центр.

DSC_1520-2

DSC_1514

А поруч – славнозвісний Капітолійський пагорб, на якому встановлено відомий пам’ятник вовчиці, яка, за легендою, викормила засновників міста – Ромула і Рема.

DSC_15987

DSC_15897

На схилі Капітолійського пагорба височить ще одна відома пам’ятка – Віторіано, монумент на честь першого короля об’єднаної Італії – Віктора Емануїла ІІ. Відношення римлян до цієї пам’ятки неоднозначне, адже ця будівля значно домінує над іншими спорудами цього району і відзначається надмірною помпезністю.

Віторіано

DSC_15544

Далі ми рушили на пошуки відомих пам’яток, схованих в мереживі вузеньких вулиць старого Риму.

DSC_0673

DSC_1788

DSC_1640

Так ми знайшли найдавніший античний храм Риму – Пантеон. До ХVII століття він був язичницьким, а потім освячений у християнську церкву. Сьогодні це місце поховання видатних італійців Рафаеля, Віктора Емануїла ІІ та інших.

Пантеон

Відвідали і площу Навона, яка вражає архітектурою бароко та мармуровими скульптурами роботи Берніні.

DSC_1650-2

DSC_1660

Палюче безжалісне сонце настільки розігріло кам’яне місто, що навіть дихати було важко. Той день був найспекотнішим за усю нашу подорож по Італії – +42 у тіні. В полудень ми вже ледве могли стояти на ногах, тому вирішили відправитися в готель на так звану «сієсту», а знайомство з містом продовжити по полудні, після того як спаде спека.

Готель був заброньований заздалегідь, використовуючи сервіс бронювання booking.com.  Співставляючи умови проживання з вартістю готелю, виявилося, що це доволі хороший варіант (порівняно з вітчизняними аналогами), тим паче в центрі Риму під самими стінами Ватикану. Номер нам обійшовся у 29 євро за ніч, плюс характерний лише для Риму податок за проживання, так званий туристичний збір, у розмірі 3 євро з людини. Дорогою до готелю прокрутили в голові усі фрази на англійській мові, які необхідні при поселенні, проте у відповідь на наше: «Hello» почули «Добрий день» виявилося, що власниками є українці, які уже давно емігрували до Італії. А сам готель представляє собою переоблаштовану чотирикімнатну квартиру.  

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Надвечір коли вулиці почала заповнювати передвечірня прохолода ми завітіли до найменшої країни світу — Ватикану. Це резиденція папи, територія Святого Престолу. Головною спорудою папської країни є собор Святого Петра – найбільша християнська споруда світу.

DSC_0724

собор-святого-Петра

DSC_1739

А коли на місто почали опускатися вечірні сутінки, неспішною ходою в супроводі музичних акордів, що лунали з ресторанчиків та траторій, гулу багатонаціональних туристів, ароматів італійської кухні ми прогулялися набережною Тібру, помилувалися замком Святого Ангела, фонтаном де Треві, піднялися Іспанськими сходами, перепочили на пяцца дель Пополо.

DSC_1699

DSC_0754

DSC_07857

DSC_0771

DSC_0795

Щільність всесвітньовідомих культурних та історичних пам’яток у Римі настільки величезна, що навіть за місяць їх обійти буде важко.

DSC_1797

Рим має свій неповторний шарм: античні пам’ятки передають справжній дух вічного міста та занурюють в історичне минуле; тут є і вузенькі вулички, які не схожі на вулички Флоренції, Мілану чи Пізи — вишукано обдерта штукатурка персикового кольору, обплетена плющем, затишні ресторанчики, припарковані обабіч дороги мотороллери та велосипеди; ексцентричні місцеві жителі створюють особливу атмосферу гостинності … Таке чуже і таке рідне місто, з нього не хочеться їхати, але і не залишишся. Лишається один шлях – стати постійним гостем.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук