Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 4. Сієна

Ще одним цікавим містом Тоскани, так би мовити mast have подорожі в цей регіон Італії – є Сієна. Чому саме це місто? По-перше, вся його центральна частина входить до списку всесвітньої спадщини Юнеско. По-друге, це найбільше середньовічне місто, яке майже повністю зберегло свою архітектуру та традиції. По-третє, до нього зручно та дешево дістатися з Флоренції.

Найзручніший варіант проїзду – автобус, адже практично кожну годину відправляється новий рейс, при цьому вартість проїзду дешевше ніж залізницею і складає 7,90 євро в один бік з людини. Крім того, розмістившись біля вікна, можна сповна насолодитися пейзажами тосканських пагорбів та забудовою невеличких містечок.

Автостанція Флоренції знаходиться поряд із залізничним вокзалом та є досить маленькою і непримітною. Квитки ми купили у касі одразу в дві сторони. Аналогічно, як і з залізничними квитками (Частина 3. Піза та Віареджіо), квитки на автобус можна купувати як у касі, так і у автоматах, прив’язки до часу відправлення немає, обов’язковим є компостування (компостери розміщенні і на станції, і у автобусах). А якість і комфорт проїзду не поступаються залізниці.

Оскільки ми їхали до Сієни у неділю, було менше рейсів, тому довелося їхати автобусом, що заїжджає у всі населені пункти між містами. Проте, цей маршрут нам дуже сподобався. Адже, замість руху по автобану ми їхали вузенькими серпантинами тосканських пагорбів та надзвичайними старовинними вуличками гірських селищ.  Кінцева автобусна зупинка в Сієні  розташована в історичній частині міста. Враження було наче ми вийшли не з автобуса, а з машини часу. Кам’яні непоштукатурені будинки, вузенькі вулички зі стародавньою бруківкою, повна відсутність зелені, рекламних бордів, яскравих вивісок занурили нас в атмосферу епохи Середньовіччя.

DSC_0130

DSC_0767

У чому ж секрет такого обліку міста? Справа у тому, що Сієна ще у середні віки програла Флоренції боротьбу за влив у тосканському регіоні, тому в місті з тих часів практично перестали будувати нові будівлі. Завдяки цьому сьогодні Сієна може похвалитися своїм унікальним старим містом, де більшість будівель зведено у ХІІ – ХІV століттях.

DSC_0187

DSC_0122

Ще більше зануритися в атмосферу старого міста нам допоміг марш в середньовічному одязі з барабанами та прапорами жителів одного з кварталів міста. Як виявилося пізніше, це був марш-репетиція до Паліо контради «слона». Не зовсім зрозуміло про що йде мова? Зараз я все поясню. З часів Середньовіччя в Сієні зберігся поділ міста на райони — контради. На сьогодні їх залишилося всього 17. У кожної контради існує свій герб, девіз, музей, фонтан, своя площа і символ. Ним може бути тварина (вовчиця, орел, жираф, слон, пантера, равлик, гусениця), міфічна істота (дракон, єдинорог) чи стихія (хвиля, ліс). Звідси походить і назва самої контради, а також вигляд фонтану та зображення на будинках. Щороку у кінських перегонах представники усіх контрад змагаються між собою за першість і визнання, а також можливість підняти свій прапор на головній площі міста. Ці перегони називаються Паліо і проходять двічі на рік — 2 липня та 16 серпня. Дана подія є дуже давньою традицією і має таку ж популярність в Італії як корида в Іспанії. Тому місцеві жителі ретельно готуються до дійства, проводять періодичні тренування, зокрема марші, свідками одного з яких ми і стали.

DSC_0717

DSC_0725

Практично все старе місто заслуговує на прискіпливу увагу, проте є 2 об’єкти, які потрібно обов’язково побачити.

Найвідомішою пам’яткою Сієни  є центральна площа Пяцца дель Кампо. Вона знаходиться у найнижчій точці міста і сюди ведуть всі дороги з трьох пагорбів на яких розміщена Сієна. З ХІV ст. площа була осередком життя, тут знаходився ринок, на ній збирались місцеві жителі для вирішення політичних питань, святкувань, тощо. Сьогодні тут зосереджено велику кількість ресторанчиків, сувенірних крамниць. Площа має форму мушлі, вона оточена середньовічними аристократичними палацами, головну увагу привертає міська ратуша Палаццо Публіко і вежа Торре дель Манжа (вежа товстуна), на яку можна піднятися. Ще на дель Кампо знаходиться відомий фонтан «Джерело радості», побудований на честь першого водогону міста у 1342 році, воду з нього можна пити і нині. Саме на цій площі проводять перегони Паліо, при цьому її повністю засипають піском. А якщо серед читачів є прихильники бондіани, то вони неодмінно пригадають сцену фільму «Квант милосердя»,  відзняту в Сієні саме в день Паліо.

DSC_0757

DSC_0753

siena1

DSC_0764

Другим обов’язковим об’єктом є Сієнський собор – Дуомо, присвячений Успінню Присвятої Діви Марії, який було зведено в ХІІ-ХІV ст. Його фасад виконано в готичному і романтичному стилях. Цей собор вважається одним з найгарніших в Італії і по праву конкурує з дуомо Мілану та Флоренції.

DSC_0039

DSC_00401

DSC_00412

Але особисто я великий поціновувач ось таких маленьких затишних вуличок, на яких майже немає слідів сучасної архітектури, жодного змішання сучасного стилю зі стародавнім. Від будинків з червоної цегли чи каменю із невеличкими віконцями, обрамленими зеленими ставнями, на яких примостилися горщики з квітами, від дрібних готичних елементів на будівлі і традиційно вивішеної білизни, від всього цього не можливо відірвати погляд, а тим паче лишити незафогографованими.

DSC_0060

DSC_01012

DSC_01515

DSC_0100

DSC_0102

Цікавою особливістю італійських міст є наявність великої кількості маленьких фонтанчиків та бюветів з питною водою, які тут називають фонтанелами. Доволі часто вони є цінними історичними пам’ятками та мають дуже гарний вигляд. В сорокаградусну середземноморську спеку вони нас неодноразово рятували, як безпосередньо від жари, так і від розорення (водичка у туристичних центрах вартує від 2-3 євро за 0,5 літра).

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Стосовно їжі, то в Сієні виявилося відносно дорого попоїсти. Ціни у траторіях на порядок вищі, ніж у інших містах, в яких нам доводилося обідати. Ще й коперто (плата за обслуговування) – обійшлося аж у 2 євро з людини. Тож – 1 піцца та по 0,2 пива!!! Зменшили наш бюджет аж на 18 євро.

DSC_0031

DSC_0221

Ще одним цікавим спостереженням було те, що в Сієні немає приїжджих, тільки місцеві жителі і туристи. На відміну від інших італійських міст, тут не ходять по вулицях торгаші-африканці, попрошайки тощо. Місцеві жителі не допускають їх на свою територію, у свої володіння.

Siena

Подорож до Сієни залишила тільки приємні емоції та враження, а незабутня середньовічна атмосфера старого міста надовго залишиться у пам’яті. Тут ми прощалися з Тосканою і вже були в передчутті знайомства з Вічним містом, в яке мали відправитися наступного ранку…Далі буде…

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 5. Рим

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

 

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 3. Піза та Віареджіо

Плануючи нашу подорож в Італію, ми заздалегідь відмічали міста і невеличкі населені пункти в яких маємо обов’язково побувати. А так як нашим основним та найтривалішим місцем локації була Флоренція, то вибір впав на найближчі до неї та найзручніші в добиранні містечка. Тому, третього дня наших італійських канікул ми здійснили радіальний виїзд до такого невеличкого, але усім відомого міста як Піза.

Ще з школи в пам’яті відложилася картинка-асоціація, обов’язковий атрибут міста – Пізанська вежа. Цікаво, що в більшості з нас знання про дане місто на цьому і закінчуються. Що ж ще цікавого можна побачити у місті і як туди дістатися? Про це мова піде нижче.

Наш день розпочався класично, як і в усіх італійців – зі сніданку. Поснідати ми вирішили по дорозі в одному із місцевих кафе. Відмічу, що снідати потрібно або вдома, або в якомусь тихому закутку затишного кафе, але аж ніяк не з собою і не на ходу. Італійці завжди насолоджуються, смакують їжею і нікуди не поспішають.  А справжній італійський сніданок – це кава і корнетто (круасан, бріош, тощо). Вітрини кондитерських Флоренції – справжнє випробування. Про дієту одразу можна забути. І я просто не уявляю, якою ж смачною має бути славнозвісна французька випічка, а особливо круасан, якщо, смакуючи італійським круасаном з шоколадом, я просто не хотів, щоб ця насолода закінчувалася. Це просто неймовірний смак…!

21389406_593657601024957_329246719_o

До Пізи з Флоренції найзручніше добратися на потягах із центрального залізничного вокзалу міста, які курсують практично кожні півгодини, тому білети можна не бронювати заздалегідь, а купити безпосередньо перед самим відправленням. Тим паче, що прив’язки до часу відправлення немає, тобто квиток можна купити на потяг, що відправлятиметься о 10 год., а виїхати значно пізніше, чи раніше. Найдешевшими є так звані регіональні (regionale) потяги, які слідують на невелику відстань і зупиняються у кожному населеному пункті (щось схоже до наших приміських електричок). Цікавою особливістю Італії є наявність на залізничних вокзалах автоматів самообслуговування, в яких можна купити будь-які залізничні квитки (хоча є і класичні каси). Тож, прибувши на вокзал, ми вирішили спробувати купити квитки в одному з таких автоматів. Як виявилося – це дуже простий та інтуїтивно зрозумілий процес: вводиш пункт відправлення та пункт прибуття, вносиш готівку чи картку, і квиток моментально друкується. Оскільки Піза знаходиться практично на березі Лігурійського моря (якихось 10 кілометрів) то ми ще запланували відвідати і морське узбережжя. Щоб ще більше зекономити – одразу взяли квиток не до Пізи, а до Віареджіо (містечко на узбережжі), так як квиток діє 6 годин з моменту компостування і дозволяє виходити й заходити в різні потяги класу reagionale, які рухаються за даним маршрутом. Квиток до Віареджіо обійшовся нам у 9,70 євро на людину. Перед посадкою квитки необхідно обов’язково компостувати. Компостери, в більшості випадків, розміщені на перонах.

DSC_0614

Варто зауважити, що єдиною схожістю італійських потягів із нашими електричками є лише наявність частих зупинок. Загалом, це комфортабельні двоповерхові потяги обов’язково з кондиціонером, зручними сидіннями та всім сучасним обладнанням.

 

Через якусь годину ми вийшли на центральному вокзалі міста – Pisa Centralle, і одразу відправилися до найвідомішої пам’ятки міста – Пізанської вежі. Знайти її доволі легко, необхідно йти прямо від центрального виходу вокзалу за натовпом людей. Буквально за кілька сотень метрів шляху ми вийшли до площі Віктора Емануїла ІІ – першого короля Італії, який зумів об’єднати землі в єдину державу, тут також дуже багато пам’ятників, які встановлено на його честь.

DSC_0436

DSC_06107

DSC_00457

Далі, центральними пішохідними вулицями вийшли до найвідомішої площі міста – Кампо деі Міраколі, в перекладі – «площа Чудес», на якій і знаходиться усім відома падаюча вежа. Біля вежі ну дуже багато туристів, і всі обов’язково роблять фото, на яких  різними способами підпирають цю вежу. Не втрималися і ми! Падаюча веже є дзвіницею кафедрального собору міста – Санта Марія Асунто та розміщується у центрі площі Чудес. Поруч розташована також  дуже гарна, але чомусь не така популярна, споруда —  баптистерій Сан-Джовані.

DSC_0144

DSC_0511

 

DSC_0491

DSC_0523

Але полуденна середземноморська спека не дала можливості довго милуватися площею Чудес, тому ми відправилися поблукати прохолодними вузенькими вуличками Пізи. І однозначно я не погоджуюся з висловлюваннями багатьох туристів-відвідувачів даного міста, що у Пізі крім вежі нічого більше і дивитися. Насправді, місто дуже гарне і неповторне – вузенькі вулички, невеличкі площі, затишні траторії та піцерії, неповторна набережна Арно, середньовічний квартал – Борго Стретто та багато іншого приковують до себе погляд подорожуючого, сповнюють думки і душу чимось таємничим і романтичним, надихають на щось нове і творче.

DSC_00557

DSC_0557

DSC_0074

DSC_0084

DSC_0463

А ще, Піза – місто студентів. Зі 100 тисяч населення – 60 тисяч складає студентство. Саме тут знаходиться один з найстаріших університетів Європи – Пізанський університет, найвідомішим випускником якого є Галілео Галілей. Центральний  корпус університету розташований на п`яцца деі Кавальєрі (особисто мені, ця площа дуже сподобалася).

DSC_0564

DSC_0569

DSC_0563

Хоча мені і хотілося обійти і сфотографувати кожну вулицю чи площу міста, проте потрібно було рухатися далі до моря, але перед цим ми вирішили підкріпитися. Найшвидший варіант перекусити в Італії – це піца. Вона продається всюди від невеличких міні магазинчиків, де можна купити шматочок , до величезних ресторанів та тратторій. І варто сказати, що будь-де піца просто шикарна, це ще один своєрідний італійський шедевр, витвір кулінарного мистецтва. В повітрі так і витає аромат свіжоспеченого тіста, присипаного орегано, розплавленої ніжної моцарели, бекону, салямі чи прошуто. ЇЇ смак важко передати словами, і ще важче забути.

У тратторіях та ресторанчиках ціни на піцу коливаються від 6 до 12 євро. Наприклад, ми пообідали піцою у невеличкій затишній тратторії, разом з напоями нам обійшлося близько 10 євро. Доволі непогано за таку смакоту. А в невеличких магазинчиках немалий шматочок піци обійдеться в 1-2 євро (за час своєї подорожі ми неодноразово смакували і такою).

DSC_0146

Оскільки білети у нас були ще діючими, ми просто сіли  на наступний потяг regionale, який слідував у потрібному напрямку. Через півгодини ми прибули до невеличкого курортного містечка Віареджіо. В Італії це доволі відомий морський курорт, центр фешенебельного відпочинку на тосканському узбережжі. Хоча в місті і не збереглося середньовічної архітектури, проте всі будиночки витримані в одному стилі і виглядають дуже гарно. Ми якраз потрапили у період сієсти і поки дійшли до набережної, близько 1,5 кілометра не бачили жодної людини. Проте, на набережній, де зосереджено більшість ресторанчиків, таверн, бутиків та готелів – життя кипіло.

DSC_0022

DSC_0620

Прогулявшись трішки набережною повернули безпосередньо до Лігурійського моря. У Віареджіо пляж тягнеться близько 3 кілометрів широкою смугою золотистого пісочку. Більшість пляжів міста приватні, і щоб на ньому полежати треба взяти в оренду шезлонг і парасольку (близько 20 євро за день), але зайти і скупатися можна на будь якому. Хоча і був піднятий червоний прапор рятувальників, я все таки не зміг поїхати не скупавшись.

DSC_0648

DSC_0634

А ще з пірсу відкривається неймовірні панорами на Апеніни.

DSC_0684DSC_0698

Надихавшись морським теплим повітрям відправилися на потяг до Флоренції, бо вже наступного дня нас чекало нове місто, наче перенесене машиною часу з середніх віків. Далі буде…

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 4. Сієна