Швидкий та комфортний автобус о 6 год. ранку доставив нас до столиці Тоскани, батьківщини епохи Відродження – Флоренції. Забігаючи наперед скажу, що в цьому старовинному і мальовничому місті нам пощастило прожити 4 дні. Наші друзі-українці гостинно зустріли нас і поділилися «дахом над головою». Завдяки цьому нам вдалося зекономити на житлі, що зробило нашу подорож ще бюджетнішою.
А поки, вийшовши з автобусу, ми прямували по тихих і ще безлюдних вулицях до домівки друзів. Перше, що кинулося в очі, це наявність значної кількості місцевих жителів на ранковій пробіжці. Ми помітили, що багато італійців дуже слідкують за своїм здоров’ям та мають гарну спортивну статуру.
Залишивши речі та випивши чашечку ароматної італійської кави, відправилися вивчати місто. Чому краще гуляти містом з самого ранку? На це є дві причини. Перша зрозуміла мабуть усім – чим раніше ви вийдете на прогулянку, тим менше будуть завантажені туристами вулички і визначні місця. А друга – ми подорожували Італією в самий запал літа, спека була просто нереальна (40-42° С в тіні), тому найкращим часом прогулянки був ранок, коли нічна прохолода ще не відступила під натиском палючого Сонця.
Кожне місто має свою візитну картку – пам’ятки та об’єкти, які при першому знайомству з містом необхідно насамперед побачити. Свої пошуки візитної картки Флоренції ми розпочали від центрального залізничного вокзалу – Санта Марія Новелла, який розміщується фактично в самісінькому центрі старого міста. Базиліка з однойменною назвою розміщена поруч з вокзалом і є найстарішою у Флоренції.
Пробираючись вузенькими вуличками, нам почав відкриватися головний символ Флоренції – Кафедральний собор Санта Марія Дель Фйоре – дуомо. Він просто вражає своїми розмірами: його висота – 90 метрів, а діаметр купола аж 42 м, тому його дуже складно навіть сфотографувати, адже з пяцца Дуомо на якому і розміщений собор, він повністю не поміщається ні в один з моїх об’єктивів. Собор почали будувати ще в 13 ст. і основні роботи закінчили у 15 ст, на той час в ньому поміщалися всі тодішні жителі Флоренції. Доповнює красу собору дзвіниця Джотто, яка здіймається на 85 метрів і разом з собором становлять єдину композицію. Собор з дзвіницею височить домінантою над усім містом, а унікальні його обриси не дадуть вам спутати панораму міста ні з яким іншим. На площі Дуому розміщена ще одна унікальна споруда, яка доповнює композицію Собору – Бабтистерій Сан Джовані (баптистерій – місце для хрещення) – найстаріша споруда Флоренції, побудована ще у 5 столітті.
Хоча ми і прийшли до собору відносно рано – близько 9 ранку, уже всі центральні вулиці і площа біля собору були повністю заповнені туристами, у розпал сезону їх тут ну дуже багато! Туристичні принади навіть сфотографувати важко – тому довелося повернутися сюди близько 6 ранку в один з наступних днів, щоб зробити ці фото.
Наступним обов’язковим для відвідування об’єктом Флоренції є площа Сеньйорії, де розміщується палаццо Векіо – ще один відомий символ Флоренції – у минулому резиденція правителів Флоренції, а сьогодні тут ратуша. Біля палацу, прямо на вулиці, встановленні світові шедеври – статуї роботи Мікеланжело, Донателло.
Намилувавшись шедеврами мистецтва, відправилися до ще одного з символів Флоренції – найстарішого мосту Італії – Понто Векіо, який з’єднує береги річки Арно. З 14 століття він практично не змінився. Колись на ньому жили ремісники-м’ясники, а зараз його називають «золотим мостом» – адже м’ясні лавки замінили на ювелірні.
Біля Понто Векіо настільки людно, що сфотографуватися самому фактично не реально.
Звісно, що за дні перебування в Флоренції, ми могли побачити і ознайомитися з набагато більшою кількістю архітектурних пам’яток, музеїв, виставок тощо. Але ми собі ставили зовсім іншу ціль. Першочерговим нашим завданням було не вивчити історичне минуле Флоренції та відвідати усі її музеї, де зберігається велика частина культурної спадщини людства, а стати часткою сучасного життя міста, відчути його ритм та особливості буденності.
Для цього достатньо було бродити лабіринтами вулиць з широчезно відкритими очима і не випускати із виду жодної дрібниці. Що ж наші очі побачили? В першу чергу – неймовірно прекрасні, затишні, такі схожі одна на одну і такі різні вузенькі вулички з яскравими і не дуже вітринами, з середземноморськими і не тільки деревцями в горщиках, з чудернацькими дорожніми знаками, з силою-силенною велосипедів і мопедів на них, а також із незабутнім букетом ароматів. Крім наших очей насолоду отримували і наші нюхові рецептори: то вздовж усієї вулиці нас супроводжував шлейф дорогих парфумів, йшли далі – і слинки котилися від неймовірних запахів свіжої випічки, на іншій вулиці голову кружляли аромати щойно спеченої піцци. Ну і як це все не спробувати, не скуштувати?
Але в таку спеку найбільше хочеться морозива. Мало хто знає, що Італія – батьківщина морозива. В 1500-х рр.. саме у Флоренції сім’я Медічі попросила Бернардо Буонталенті організувати бенкет для короля Іспанії. Що він і зробив, представивши дещо кремове і холодне. Це дещо ми називаємо зараз італійським gelato. Саме у Флоренції в травні проходить знаменитий фестиваль морозива. А побувати в Флоренції і не скуштувати його, це все одно що приїхати в Рим і не побачити Колізей. Готують і продають італійське морозиво у невеличких кафе, які називаються джелатеріями. Різноманітність видів та буйність смаків просто зашкалює. Смак цього морозива лишається в пам’яті назавжди. І після нього ти не шукаєш якийсь смачніший вид, а намагаєшся викуштувати хоча б трішки схоже на нього, хоча б дещо наближене до цього ідеального смаку. Середня вартість морозива стартує від 1,50 євро за кульку. Мені найбільше до смаку прийшлося фісташкове та шоколадне, а Таня полюбляє ягідні та фруктові смаки, тому вибір морозива для неї був суцільною мукою, бо хотіла спробувати усі.
З жінками взагалі страшно гуляти по Італії, бо десь тільки втратив пильність – і бюджетна поїздка може легко перетворитися в доволі дороге задоволення. Прогулянка по деяким вуличкам Флоренції, та інших італійських міст, потребує великої сили волі й мужності. Адже пройти повз вітрини магазинів і не спокуситися їх надписами «Sconti 70%» дуже важко. Саме на початку липня розпочинаються найбільші розпродажі в усіх магазинах та бутіках. Придбати плаття, сорочку, джинси тощо у таких магазинах як «Н&M», «Zara», «Bershka», «Mango» та ін.. можна за 5-15 євро. Таня не втрималася і все ж таки придбала дещо на згадку про Італію. В мене ж чоловіча витримка!!!
За цікавими екскурсіями, шопінгом, масою фотосесій на фоні визначних місць, не помітили як настав вечір, а з ним і час перепочити та замислитися про вічне і прекрасне, про те, що радує око і шлунок та лікує душу. Настав час вечірньої трапези. В Італії вона починається з аперитиву. Але мова йде не про напій, який подається перед основною їжею, я говорю про цілий — банкет.
Аперитив по-італійськи починається десь о 18-30 год. і триває декілька годин. Гість купує напій, а закуска у вигляді «шведського столу» йде безкоштовно, або за незначну доплату. Крім того підходити за їжею можна скільки хочеш раз. Наші друзі завели нас у один невеличкий і непримітний ресторанчик, але з дуже великим вибором страв. З напоїв ми вибрали відомі італійські коктейлі. А зі страв хотілось скуштувати все, але це було просто не реально. Було біля п’яти видів ароматної піцци, пасти, різноманітні салати, закуски, прошутто (в’ялене м’ясо), сири, різотто, велика кількість фруктів та овочів. Італійська кухня не потребує додаткових похвал. Вона використовує лише натуральні свіжі продукти. А тосканська кухня – одна із найкращих. Заплатили ми за це «свято живота» по 10 євро з людини. Після такого аперитиву не те що вечеряти, а і снідати не хотілось. Нижче на фото є адреса то фасад закладу за якими зможете його легко знайти. Хоча аперитив ви зможете знайти і в інших ресторанах, але наші друзі радять цей через великий вибір страв.
Проте у нас ще був запланований візит у одне з найулюбленіших місць туристів – площі Мікеланжело, звідки відкривається найкраща панорама на місто, особливо у світлі Сонця, що заходить. Безліч туристів найрізноманітніших національностей розміщується зручно на усіх східцях, біля поручнів, будь-де, де можна примоститись і споглядати цю красу. Всі хочуть зробити на згадку фото на фоні усього міста.
Вдруге ми сюди приходили перед нашим від’їздом, щоб ще раз закарбувати в пам’яті неймовірні краєвиди Флоренції, помилуватися її вечірніми вогнями, посидіти у тихому закутку з бутилочкою місцевого вина К’янті і обов’язково загадати бажання про повернення. Далі буде…
Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 3. Піза та Віареджіо
Подорожуй ТОЛКОВО 